ДОЗВОЛЬ
Дозволь собі дивитися на небо,
По луговій котитися траві,
Щоб примітивна і слизька амеба
Не заглушила паростки живі.
Дозволь собі сміятись, коли смішно,
Мугикати улюблений мотив
І просто з гілки їсти стиглі вишні.
Чи йти, коли ніхто ще не ходив
По лиш недавно встеленому снігу.
Розмови пізні і сльозу дозволь.
Або перегорнуть знайому книгу,
Або у морі різних парасоль
Знайти веселку.
Або мандрувати.
Без віз і турів – пішки, з рюкзаком,
Щоб кожен раз для себе відкривати,
Як смачно з`їсти хліба з молоком,
Яка приємна може бути втома,
Які гостинні люди на землі,
Як добре повертатися додому
Або почути дихання ріллі.
Дозволь цукерки, гойдалку і сани,
Горнятко кави, стильний записник.
Старим ти доти у житті не станеш,
Допоки смак до справжнього не зник.
Хоч раз один не обійди калюжу,
Хоч раз на сонці плями не шукай.
Хай все це стане необхідним дуже:
Твори життя! На вік не нарікай.
Дозволь собі цю розкіш. Це ж неважко.
Засяють очі, зміниться хода.
І замість каменя у грудях пташка
Оселиться, смілива й молода.
Україна, 24/03/10
