Чомусь... Знову...

з рубрики / циклу «Вірші»

Погоджусь, все і справді-то чудово.

Але зізнаюсь, - сумно на душі.

Чому мовчиш, моя чарівна мово?

Зім`яла знову напівчисті аркуші...

І дощ не йде. І осінь не минає,

Натхнення загубилося в думках,

І кави хочеться, чому - не знаю,

Цитати забуваю у книжках...

І музика чомусь забута.

І ноти десь згубились у душі,

І я до тіні знов чомусь прикута,

І знов забула, де писала ті вірші...

Знов холод опікає, наче лава,

Чомусь не хочу спати уночі,

Не зна чому - я знову хочу кави

Чарівна мово, вже тепер - мовчи...

Прошу, не треба більше слів холодних,

Навчусь, напевно, волі у весни,

Вже досить тих, які були не згодні,

Холодної і гордої зими.

Чомусь не навчена я ще любити,

Відчути сонця просто теплоти

Навчила, осінь: русло - не змінити,

Та не навчила в ньому - як плисти.

Погоджусь, щоб радіти - є підстави,

Але, зізнаюсь, чомусь - сумно на душі.

Напевно, піду просто вип`ю кави.

Покличу музу і знайду вірші.