19.11.2015 14:24
для всіх
133
    
  1 | 1  
 © Георгій Грищенко

Дочка і тато

Тата прийняла в’язниця,  

Ніби вбита їм п’яниця 

Так міліція дурила,  

Бо у тата є квартира. 


Відібрати захотіли 

Та в калюжу раптом сіли. 

Бо то доччина квартира,  

Та й душа у тата щира. 


Рік тому щоб помириться 

Дарував їй як годиться 

Всю квартиру в юрконторі,  

Де і жив, а не надворі. 

 

Десять років він просидів,  

Неподобств багато видів,  

Відпустили: - Йди додому 

На адресу нам відому. 


До дочки прийшов, постукав,  

Відчинила, кіт м’яукав,  

- А це ти? Що відпустили? 

Запитала доця мила. 


Так, пришов я вже додому,  

Не бажав би я нікому 

Дуже довго там сидіти 

І знущання всі терпіти. 


Доня зиркнула на нього,  

Тут не маєш ти нічого,  

Я в квартиру, яку маю,  

Вбивць ніколи не пускаю. 


Зачинила доця двері,  

Він згадав що на папері 

Написав, що їй дарую 

Всю квартиру й не жалкую. 


Ночував він під дверима,  

Мабуть в цім була й причина. 

Він помер, його сховали,  

Доці навіть не сказали. 


Та вона і не питає,  

Тихо, мирно проживає,  

Ось таке є ще, панове,  

Покоління супернове. 



м. Київ, 04.04.15.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 19.11.2015 18:17  Тетяна Чорновіл => © 

Аж заболіло!
А вірш Ваш дуже правдивий, насправді й не таке ще буває. Бо багато на світі бездушних людей розвелось.