Вечір в горах заснув
з рубрики / циклу «Ессе та нариси»
Зимовий вечір розлив фіолетові чорнила на гладенькій поверхні гірського озера. Обважнілі від снігу та інею, гілки плакучих верб нахилилися до води у реверансі.
Холодне вечірнє небо рефлекторно спочиває на дзеркальній гладі водної чаші.
Засніжений берег, ніби розлите молоко, нерівномірно огортає озеро різної форми лекалами.
Стрункі смарагдові смереки визирають із-за верболозу і хочуть також зазирнути в люстерко озера, щоб похизуватися своєю вродою та пишним вбранням.
На горизонті, в обіймах туману, торкаються неба Карпатські гори, подекуди вкриті товстою пухнасто-білосніжною ковдрою, а в інших місцях – густим лісом.
В морозному повітрі завмерли всі звуки, і панує неймовірна тиша…
Недалечко від озера стоїть невеличка хатинка. У вечірніх сутінках зиркають вогниками, замережані інеєм, віконця. Курить в небо і кашляє білим димом старий бовдур на солом`яній покрівлі. Дрімає біля стодоли копиця сіна. Спить у будці стомлений пес Сірко - цілий день бігав у лісі з господарем на полюванні..
Через шпаринку в дверях на подвір’я проникає смачний аромат – господиня готує вечерю. На печі чубляться непосидючі дітлахи, два хлопчики. На ослоні сидить кремезний чоловік, а поряд дрімає кіт Мурко. Всі чекають на вечерю…
На небі, ніби молодий парубок, жартує місяць з чарівними зорями. Ліниво позіхають білопінні хмари, сховавшись у мушлю снів. Мир і спокій на землі і в колисці неба. Вечір в горах заснув. Скоро настане ніч і прийде на землю дрімота, а завтра знову новий день і нові турботи…
м. Київ, 30.11.2015
