Віртуальна реальність

з рубрики / циклу «Лірика кохання»

Запросив мене мій друг астральний

На розумний форум віртуальний.

Обіцяв комфортне спілкування

І вселив у мене сподівання…

Спершу прочитала «оду» чату,

Потім завітала у пенати.

Чемно привіталася, як сонце

Зазирнула у загал-віконце.

«Боти» запросили на гостину,

Віртуальним чаєм пригостили.

На екрані дарували квіти –

Здивували, ніде правди діти.

Підібрали розмір шрифту й колір

Всі «модери» були милі й добрі…

Раптом залетіла, як пантера,

З ядовитим псевдонімом стерва…

«Нікам» усміхалась, як лисичка -

Хвостиком виляти в неї звичка,

І мене публічно й фамільярно

Запитала: «Як у тебе справи?»

Я у відповідь - знайомим жартом,

Мабуть це робить було не варто,

«Усе добре, зліва й справа, в мене» -

Їй здалися ці слова не чемні…

Що тут почалося, добрі люди!

Рвала коси, била себе в груди.

«Вибачте", - сказала я їй тихо,

Та настало раптом інше лихо!

Завітав до «чату» мій знайомий,

Обійняв словами мене скромно -

Ядовита раптом як збісилась,

На його коліна примостилась.

Розпочався віртуальний балаган -

Поцілунки і обіймів ураган…

І не дивлячись на те, що людно,

Спілкувалися вони паскудно…

Я нажала кнопку «вихід з чату»,

Й повернулася в свої пенати…

м. Київ, 14.07.2012