08.07.2016 22:03
for all
83 views
rating 5 | 2 users
 © Наталія Бугаре

Не буди мене!

Не буди мене!

Торкаюсь злегка пальцями весни -

це зайчик сонячний застрибнув у долоню.

Малює пензель часу білим скроні, 

та юність прописалася у сни.


Я в них дівчисько з кісками до пліч, 

в мереживах і шовку - юна пані.

Там жайвірок тріпоче на світанні

і співом проганяє з неба ніч.


Чекаю чуда. І палка жага

незнанного безтямного кохання

сполоханною в серці б`ється ланню, 

й впокоренним вогнем до ніг ляга.


Немає зради та пекельних мук, 

не чути полинових слів прощальних.

Там човник мрій стоїть біля причалу

і пахне млосно з смарагдових лук.


Ти загубився десь в тумані снів...

Та я тобі, коханий, це пробачу.

Лиш тільки стежку віднайди, козаче, 

в той край, де починаються пісні.


Зоря досвітня, не буди мене!

Кохання це жаданне божевілля, 

коли ти біля сонця й неба біля...

Воно в мені довіку не мине.

Москва, 21.05.2015


Наталія Бугаре цікавиться


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 01.03.2017 00:25  © ... => Каранда Галина 

Дякую, Галино) 

 28.02.2017 19:33  Каранда Галина => © 
 10.07.2016 23:11  © ... => Олена Коленченко 

Дякую, Олено) 

 10.07.2016 22:10  Олена Коленченко => © 

Красивий вірш!!!)