Чудовими Літніми Днями
з рубрики / циклу «Хлопчик»
Влітку, він займався багато чим. Наприклад, жив у своєму маленькому вигаданому світі. Одного разу, напевно, адже це було для нього вже давно, він вирішив піти погуляти. Але погуляти по незвичайному. Він хотів дізнатися, що ж там, що на інших вулицях, по яких ніколи не ходив? Крім того, він був майстерним дослідником, - на землі він часто знаходив всякі древні радянські монетки, кришечки і фантики. Все це, він ретельно складував в себе на книжковій полиці, - за що мама його частенько лаяла. Згадується, тим літом, чомусь пішов з родини його тато. Він так нічого і не зрозумів. Пам`ятав тільки, що того літа, був його перший град. Він його так здивував, але по дурості своїй, вирішив його спробувати, - зібрав жменю і все це з`їв. А ще того літа, - у дворі жили кури, курчата і всі інші. Часто, він з сусідською дівчинкою, любили дивитися на курчат через огорожу.
Це було чудово, - дивитися на маленькі жовті сонечка. Вони були такими хорошими, - вони дійсно були сонечками. А ще того літа, якось його мама впіймала курку, яка мирно паслася в городі, і відрубала їй голову, а курка вирвалася і продовжувала бігати по городу, без голови... Хлопчик обурився, - як це півні не захистили її? Саме тому на наступний день, - він вирішив провчити півня, - взяв палицю і почав бити, а півень залетів йому на голову, вчепився боляче кігтями і клюнув в обличчя. Це було страшно.
Безглузде літо. Хлопчику завжди здавалося, що літо, воно вічне. І все найцікавіше відбувається влітку. Але це все не важливо, повернемося до дослідження вулиць.
Отже, він попрямував по вже звичній вулиці, але потім пішов по невідомій. Знаходив там всілякі кришечки і наповнював кишені всім цим скарбом. І так в наступні роки, - куди б він не пішов, він скрізь заводив друзів, - на всіх тих вулицях, які досліджував. Це було так легко тоді. Діти тоді були такими хорошими. Здавалося, - уесь Світ був великим гарним Другом.
Ще хлопчик згадав «погане». Ні, це не стосується того, що в садку його вічно кривдили, - ні. В один цікавий літній день, він вирішив створити власний скарб, (за що і поплатився), - у нього була іржава скринька. Туди він зібрав всі свої коштовності, - хоча зараз вже і невідомо що там було. Але тут, раптово, коли він якраз виривав руками глибоку-глибоку яму, його покликав тато. Хлопчик намагався все встигнути, але не вийшло, - тато почав нервувати, і хлопчик вже було збирався йти, - як йому в обличчя полетіла іржава банку з-під томатної пасти. Відразу стало боляче. Напевно, пішла кров. Він всього цього вже майже не пам`ятає.
Батько відвіз його до лікарні, - всю дорогу було боляче, - там йому вкололи щось, - він напевно плакав. Хоча хто знає. А ось потім зашили око. Але не повністю, лише край, де була рана.
Коли мама прийшла з роботи, - вона побачила його моторошне запливше око. Було багато... еее… «емоцій»... Вона ж подумала, що у дитини його вже немає, але ні, - тато пояснив, що з ним все добре. А найголовніше, - скарб хлопчик як закопав, так і знайти після не зміг, як би і не старався. А на правому оці, - залишився помітний шрам і з тих пір, - хлопчик міг закривати очі тільки одночасно, а не окремо.
Одним літом він опинився в іншому місті, - напевно у бабусі. Вони пішли на річку. Хлопчику було дуже цікаво, - адже ця річка була інша, - не така як його, - яка була набагато більше. Тут можна було йти і йти, а глибоко все не було. А може йому тільки так здавалося. Хто знає? Він знайшов пінопласт (але зараз-то хлопчик знає, - що це «полістирол», а не пінопласт). І відправився «в далеке плавання». Але не тут-то було... «Діти» зі старших класів, вирішили повеселитися. Вони відібрали у нього «плавальний апарат» і тільки тоді хлопчик зрозумів, як далеко він відплив. Він почав тонути. Тонув, плескався руками і всім чим тільки можна, - але в рот все лила і лила вода, а плавати він... не вмів. А «дорослі діти» все іржали й іржали. Хлопчик почав йти на дно, - в очах літали іскри. «Великі діти» були справжніми морськими монстрами, з іклами і гострими зубами. Самарські перевертні. Так. Саме такими він їх бачив.
Хлопчик зібрав усі сили, - руками і ногами він увесь прагнув до берега. Він намагався як міг, - ледве-ледве він потрапив до берегу. З очей текли струмки сліз, - серце вискакувало назовні з кожним подихом. Його знудило водою. Він трясся від шоку. Хлопчику було лячно. Він хотів додому. - За що вони так вчинили зі мною? - Думав хлопчик.
Коли він повернувся додому, - з мамою він знову пішов на пляж. Був стійкий туман. Вечір. Хлопчик не боявся свого пляжу. Адже він був його... Але... він відійшов занадто далеко від берега, - мама сиділа на камені, відпочиваючи після важкого дня, - вона не бачила, що відбувається через густий туману. Але на нього знову накинулися чудовиська, але тепер каховські і темношкірі. Вони почали його топити. Знову, раз за разом. Боляче схопили за шию. Топили. Топили. Топили. Топили. Він намагався кричати, - але під водою його ніхто не чув. А мама нічого не бачила, - туман. Хлопчик вийшов на берег ледве живий, - прямий погляд і туман. Тіло заніміло. - За що вони так зі мною? - Думав хлопчик.
Через час, хлопчик знову пішов на пляж. Сам. Краще б не йшов. Але він любив проводити літні дні з ранку до вечора на пляжі, де він зводив цілі пісочні міста і складну мережу каналів. Але і цього разу, злісні пісочні монстри накинулись, мов нізвідки. Хлопчика зарили в піску. Залишили тільки голову. «Великі діти» завжди веселилися. Адже в Україні всі такі «веселі». Через кілька годин його все ж відрили, дорослі.
Іще одним літом, - не пам`ятаю яким, - він побачив одного свого друга. Той щось робив на камінні біля води. Хлопчик зацікавився. Підійшовши ближче, - він виявив, що той курить з пляшки. Хлопчик і раніше бачив «такі пляшки з дірочками», але що з ними роблять, бачив в перший раз. Не знаю чому, але він зрозумів, що це погано. Що це не добре. Він підійшов до іншого хлопчика і почав його відмовляти, - той не слухався, а тільки скажено дивився на нього.
Зрозумівши, що нічого не може зробити, він пішов гуляти по вулицях. Через деякий час його наздогнав цей лютий «друг його друга», - матюкав, погрожуючи вбити. Хлопчик перелякався. «Друг його друга», взяв у руки великий кругляк і з силою кинув йому на голову. В очах у нього потемніло, а з очей пішли іскри. З того дня, він явно знав, як виглядає Сатана. Він немов Алладін, що потрапляє в людину з пластикової дірявої пляшки. - За що він так зі мною? - Думав хлопчик. І тепер, якщо бачите в тому хлопчику щось «ненормальне» - списуйте на той камінь.
Тут на хлопчика набігли ще одні спогади, - його друг, той друг, у якого друг «Сатана», - він його врятував. І якби це було зараз, - він би, напевно, по вуха закохався в нього, адже вони народилися в один день. І ім`я йому: «БогомДанний». А було все так: Є такі «глиняні кручі» і є «Яхт Клуби» і є такі «дяді», які не хочуть платити за вивезення сміття. І ці «дяді» роблять великі ями і кидають туди сміття, - а є «діти», яким потрібні палиці і дошки що б побудувати халабуду.
Не підозрюючи ні про що, - хлопчик пішов за дошками по купі будівельних відходів... Але ні... Раптово він плюхнувся в воду. Вода почала затягувати його вниз. Там був бруд, - глина, а глина тягне вниз. З криками він покликав друга «Б». Хлопчик дерся на берег, але хто б міг знати, що поверхня вся буде в смітті, і води видно не буде? Ніхто. Він дерся і дерся, але вода затягувала його назад. Тут то і підбіг «БогомДанний». Він схопив палицю і почав пхати хлопчикові, той схопився. «Б» почав витягати «малюка», саме завдяки тому, що був досить сильним. Адже трясовина тримала немов клей. Він врятував його. Лише маленька сандаля залишилася плавати на поверхні води, серед сміття.
Вони могли б стати кращими друзями, але щось сталося не так... І чомусь їх шляхи розійшлися... Хоча хлопчик, частенько бачив його в суспільстві хлопців, які хлопчика частенько били й знущалися, колись давно...
І чим більше хлопчик дорослішав, тим більш замкнутим він ставав. І зараз він не буде пояснювати чому. Зрештою, у нього залишилися друзі тільки з одного двору. «Н», «С», «В», «В»... та й ще деякі... але лише на час, незабаром замінивши його довговолосим анімешником з катаною.
І ще... він забув сказати, в той час, коли він спостерігав за курчатами, - саме тим літом, він подружився з однією дівчинкою, її звали «М», - вона жила в тому місті, з якого і його бабуся, але приїжджала на літо до бабусі і дідуся. Вони були дуже багаті і жили зовсім поруч, через вулицю. Він подружився з нею. Пам`ятається тому хлопчикові, що він з нею багато гуляв... напевно, навіть занадто багато, - чи то його пригощали добре, чи то ще щось... але він на емоціях запропонував «М»:
- Давай, коли ми виростемо, - одружимось?
Але «М» відмовилася.
Нікополь, 2010