Доля
Сонце ясне, синє небо
І думок палкий політ…
Це ж було все і раніше
Скільки зим і скільки літ...
А людина? В чім причина,
Що як ладиться в житті,
Ладна в небо полетіти
І обнять палкі зірки.
Мабуть, звідти вона родом,
Що так рветься до небес,
У захмарні темні далі,
До святих Його чудес.
Там Творець і там Держитель
Всіх земних й небесних див,
І душа так прагне Того,
Що навкруг усе створив.
Все створив, розставив долі
По усіх життя кутках.
Що ж тепер, коритись далі
І нести свій хрест, як знак?
Чи, як грім зненацька гряне
І заниє біль образ,
Враз повстати проти долі,
Що нескорена, як час?
Я в думках своїх караюсь
В безпросвітності й журбі.
Доля, що ти – ти тенета,
Чи розпуття у путі?
