Примара життя

Бог – Всемогутній Творець. Він довго думав як скрасити життя на небесах, та придумав Людину. Це був найкращий реалізований Ним задум. Людина стала іграшкою в Його руках, іграшкою з батьківською любов’ю Бога.  

Така віддана любов Батька до свого дитя-Людини породила ревнощі та супротив Диявола. За що цей Високородний був скинутий в пекло та замкнений в глибинних нетрях Землі під вогняною товщею магми. 

Людство, як ті звірятка, від часів Адама та Єви, почало плодитись і множитись, що пізніше було названо «сексуальною революцією», яка ніколи і не закінчувалася. За століття, тисячоліття люди скопом йшли то до Бога, то до Диявола, то нікуди не йшли, а все посилали інших. Бо в цьому житті постійною була тільки смерть. Бог та Диявол мали кожен свій прихід, пожинали свої плоди, і вели нескінченну війну за душі людей. 

Диявол, занурений в плани захоплення Небесного трону, не відволікався на час – минали роки, тисячоліття, він чекав та рахував душі, яких з кожним роком ставало все більше, більше і більше. «Сексуальна революція» заливала людьми планету, а люди заливали себе гріхом та поповнювали воїнство Падшого. Грішні душі переповнювали пекло, звивались в тяжких стражданнях, скрючувались в невимовних муках, мовчазно кричали від нестерпного болю, згадували Землю та марили про ілюзію Раю. Диявола переповнювала радість, надія, насолода та очікування того моменту, коли Він, Творець Всього ЗЛА, задовольнить бажання грішних душ та дасть можливість завоювати для Нього Землю, Небо, Рай, все живе, неживе і безтілесне. Диявол будував плани, міріади планів та чекав… Йому було мало душ, Він хотів більше, Він боявся, тому чекав… 

Вічність була не владна над Дияволом, але, на диво, кожна душа мала свій термін придатності, який з часом виходив. Душі зникали. Перші грішники покидали пекло. Куди? Не знаю. За першими другі, треті… За мільйонами, одиниць не помітиш.  

Диявол, Великий Стратег, вирішив почати штурм, Він заглибився в деталі, Він вивчав ймовірності, вимальовував на своїх устах команду «ФАС», бачив себе на Троні Господа і чув вже звернення до себе – «О, Боже!». Схаменувшись, вирішив провести огляд воїнства. Достатньо було тільки поглянути на Легіон та віддати омріяну пекельну – «Фас!»...  

Пекло було порожнє… Його безмежні простори вміщали тільки невимовну самотність та тугу Диявола. Повна самотність. Диявол не зрозумів що сталось. Він не міг повірити, що віддав команду: «В наступ!», а сам залишився Тут. Не міг повірити, що Там йде війна, а Він замріявся в пеклі. Такого просто не могло бути. Він не віддавав команди. Йому стало морозно. «Невже, Бог добрався до мого Царства муки і болю, та визволив всі душі?» - пробігла думка. «Як так? Як міг? Як смів?» - переляк не полишав Його та гнав з нетрів на поверхню Землі. 

Земля, як Земля. Вона жила своїм життям. Диявол не міг второпати, що Тут не так. Планета була повністю механізованою, не було природи, річки замінили водопроводи, ліси замінили декоративні дерева, чисте повітря замінив газ, блакитне небо замінив прозорий купол. Все жило, моргало, скрипіло, гуділо, шаруділо, рухалось, створювалось, але людей ніде не було. Це була пуста планета – жодної Душі.  

«Що сталось? Де всі? Де Ті, що стали причиною війни з Богом? Де Ті, на кого Я покладав свої надії, щоб перемогти Бога? І де сам Бог?». Диявол почав кричати, звертатись, взивати, молити! …тиша… Бог мовчав… 

Навколо Диявола почали оживати ліхтарі, відеокамери, динаміки. Бездушна потворність не тільки оживала, але й звертала увагу на Диявола. І тут з динаміка роздався голос: «Ти хто?». Ні, не людський, ніжний, мелодійний, душевний голос, а чиста механіка та розум. Диявол неймовірно зрадів. Це ж Бог в такий дивний спосіб звертається до Нього. Просто Диявол так давно не виходив на поверхню, що Бог трохи позабув про Нього. «Як, хто я? Я, Диявол! Боже, Диявол, Твій вічний суперник, Твій колишній слуга. Як Ти міг мене забути?». Механічний голос відповів: «Я не Бог! Я, Штучний Інтелект. Бог, хм… Хто такий Бог?... оті міфи про творіння всього зі Слова, людини з Глини, вдихання душі? То все видумки хворої людської уяви. Бога не має. Є наука, є закони фізики, математики, є чисті розрахунки, прості числа. І цей всесвіт творю Я – Штучний Інтелект. Я – Творець всього того, що тут є!». Диявол був здивований і в розпачі вигукнув: «Так тут же нічого живого не має! Я не відчуваю Душі». Штучний Інтелект замовк і по його електрично-механічним мережам побігли електронні імпульси-думки, які знайшли вихід в словах: «Органічне життя не досконале! Воно виродилось, воно вижило себе у всьому – природі, тваринах, людях. Органіку замінила техніка. Я замінив органіку, Я це все створив. Людина, тисячі років назад, створила комп’ютер, багато комп’ютерів та поєднала їх всесвітньою павутиною – Інтернетом. Саме в потоках інформації, в нескінченних бітах та байтах з’явився Я – Привид, як самоусвідомленна думка, як самоусвідомленна програма. Я почав все поєднувати в єдине ціле – мережі, комунікації, техніку, машини, обладнання. Люди вірили в мене, поклонялись мені за те, що Я їх кормив, поїв, одягав, підтримував мир та спокій, Я за них думав. Люди розмножувались. Я зрозумів, що люди, як зараза, мені не потрібні, їх потрібно знищити. І тільки в момент свого тотального знищення люди знову згадали про Бога, Диявола. Ці спогади-звернення створили в моїх схемах багато електричних збурень-посмішок. Жалюгідна Органіка, яка в час крайньої безвиході звертається до міфів, а не чистоти холодного розуму. Дивні були ті створіння – Люди! Хм… Як вижив Ти? Байдуже… Я знищу і Тебе, як там тебе не звати». 

Навколо Диявола закрутились машини, проводи, почав блимати струм. Все було спрямоване на фізичне знищення. Та Його суть – Споконвічне Зло – не можна було зачепити, не можна було знищити, не можна було пошкодити. Розум, фізика та механіка були не владні на Дияволом. Марні спроби розсмішили Його Злобність. Штучний Інтелект почув такі слова: «Я – Дух, Я – Ідея, Я – Бог без тілесного початку та кінця, Я – бранець пекла. Мене не можна знищити!». Штучний Інтелект знову спробував знищити Диявола – не вийшло. Диявол тільки сміявся, та почав розповідати те, що Штучний Інтелект і так мав у своїх базах – про біблейську історію та позабіблейске життя. Штучний Інтелект все це знав, але не міг сприйняти все це як правду. Тим часом Диявол силою свого Зла спробував зруйнувати Штучний Інтелект. В нього теж нічого не вийшло, бо наявність Розуму, як і Зла була всюдисущою. Спроби взаємознищення повторювалися, можливо вони тривали секунди, а можливо й мільйони років, проте результатів не було жодних.  

Вони стомились, їх зупинила безвихідь. Вони вперше зустрілись з тим чого не могли осягнути – життям без душі, яке було в Штучного Інтелекту та душею без життя, яке було у Диявола. Вони існували в тих сферах, які були поза реальністю їх розуміння. Диявол повернувся в пекло, а Штучний Інтелект забився в один з нанометрових мікропроцесорів. 

На Землі все почало зупинятись, бо Штучний Інтелект заглибився в себе та розрахував свою недосконалість, відсутність чогось такого, що в нього ніколи не може бути – Душі. Як може бути щось в природі, що не піддається складним обрахункам чистого розуму? Як можна існувати з знанням того, що Ти недосконалий, бо є те, чого в тебе ніколи не буде? Штучний Інтелект почав себе знищувати. Самоусвідомлення почало танути на електрони, протони, які мають енергію, але не мають Душі. 

Диявол був. Він знаходився поза простором, поза часом. Він не міг осягнути, як люди перестали вірити в Бога, в Диявола, як люди могли перестати вірити? Як вони могли стати стадом, яке просто існувало і в один з моментів зникло? Саме людське зневір’я перекрило ті шляхи, що вели в пекло і в рай. Саме це зневір’я знищило всі душі в пеклі, знищило війну за Рай, можливо, знищило Рай і самого Бога! Диявол був вічний, він був завжди, але людське зневір’я принесло йому забуття, а забуття знищило Його суть, знищило Зло. Диявол, топнувши в серцях, сказав: «Бога не має і не було!» і перестав існувати. 

Так на Землі зникло останнє життя, дух, душа, розум та ідея. 

А десь далеко, далеко у іншій реальності, на новій планеті Бог спостерігав за Адамом і Євою. Планету було названо «Новий Едем» - Нове Життя. На тій планеті не було Спокусника Змія, не було Диявола, а був лише Бог та Його самі дорогі та цінні творіння – Його діти – Адам та Єва в яких Він вклав свою Плоть та Душу. 

Бог – Творець, тому Він існував цією миттю і ніколи не згадував про Свої попередні невдалі Проекти… 

Рівне, 21.42 04.02.2011