Премудрий Час ятрить у млі
Серед будення смогу
Народженому на Землі
Міжзоряну дорогу.
Коли відчуєш гущу меж
В буття допитій чаші,
Вже мрій летючих не займеш
Із зоряної паші.
Та, злет торуючи крильми
Між зір жагучим златом,
Вітання всесвітом сприйми
З земних народин святом.
Й теплом ясного промінця
Крізь тло небес байдуже
Хай буде Валентинка ця,
Зорянокрилий друже.
