Простягни руку

з рубрики / циклу «Тому що люблю»

Простягни руку. До мене на відстань - стіна.

Ти натрапиш на неї, уздрівши десь поряд надію.

Кілометрами зливи відгороджена мною весна.

І цей дощ припиняти віддавна я ніколи не смію.

Не скажу, що "життя так навчило"; "провчило".

Ні, не правда, ця стіна виростала собою-сама.

Я єдине від світу гарненько для себе завчила:

Що чим правильніш йдеш, то тим більше огорне пітьма.

Усе вигадала? Кручу до себе на вуха?

А хто зна, якщо ти так й сюди не вернеш.

Біля мене віддавна ходили безсенсові слухи.

Тому - йди, бо від них ще камінням жбурнеш.

Мо`, лиш руку протягнеш? На відстані злива і стіни...

Вже пробач, я нікому не дала у світі надій.

Тільки... В мене тут тепло. Весна, хоч розкидані міни,

Мо`, й тобі буде тепло у світі зітканому з мрій?

Я стіну... Не зруйную. Бо не навчені цьому ці руки.

Може вийде у тебе? Майже впевна, що це і є так.

Припини ті приглушенні ззовні тихесенькі стуки.

Вдарь по стінам! Байдуже, як світ повернеться навспак!