07.03.2016 10:57

для всіх

269

3 | 3

 © Тетяна Чорновіл

Невинна казка про курку та курощупа

з рубрики / циклу «ЗАЯТРИЛОСЬ КАЛИНОВЕ ГРОНО»

«Это такая русская интеллигентская традиция
– все время спасать народ. Не надо никого спасать.
Во всяком случае, у меня нет ни малейшего желания
этим заниматься. Каждый в конце пути получит свое.
Что заслуживает – то и получит»,
Андрій Макаревич, лідер «Машины времени».

В краю, де язиком назвали мову, 

Де жити мирно зроду не любили, 

Зростили люди курку двоголову

Й на герб її зображення вчепили.

Назвали досить дивно – «голуб міра», 

Імперську тую диковинну пташку.

З державою її годує віра

І люди, хоч самим живеться тяжко.

Гребе та курка чвари до нестями

Й бовти несе на радість курощупу.

З них «мір» страшний з розбоєм і смертями

Війне, як розтрощити шкаралупу.

А курощуп бовтами котить лихо, 

Щоб нагло у чужім краю розбити.

Розливши сморід, зачаїться тихо, 

Моменту жде земельку прихопити.

А що ж на те народ куриний каже?

В людей завжди ж на спротив є можливість.

На спротив?! Горлопанять: – То все наше!

Бовти, мов, історична справедливість!

Хоч хто б подумав – курощуп не вічний.

Вершитель «мирних» воєн і розбою, 

«Відкине лапті» в добрий час магічний

І курку в пекло забере з собою.

Тоді почнуть: «Спасайте! Ми не винні!».

Або замимрять ще що в тому дусі…

Чи курка, чи бовти її первинні, 

Хай кожному воздасться по заслузі.