Лягає дощ на руки
з рубрики / циклу «Натхненний дощ»
Починається дощ і лягає до мене на руки.
Як мале кошеня: не лякливе, хіба що, і - мокре.
Затихає на хвильку, лиш трішки притишивши стукіт,
Повертається хвилями. Так, що аж сонце промокне.
Й знову тихо іде, прочиняючи вітрами вікна.
Губить сльози в траві і сміється одразу до листя.
Лиш далеко десь сонце всміхнеться й на мить одну бликне,
І погасне одразу, тепер якесь миле і чисте.
Дощ змиває весь сум, чистить шибки й старесенькі стріхи.
Пробивається в листі, лиє-сипле на ніжну траву.
Він - веселий бешкетник, приносить усюди утіху,
І красу ту пробуджує в травах: прозору й живу.
Він лягає на руки. Леститься тихенько до мене.
Заспіває, затихне, - і знову, немов хвилями, йде.
Крила вітру несуть його, в висі він пташкою лине,
Раптом зовсім затихне і за обрій тихенько майне.