23.03.2016 12:54

для всіх

265

1 | 1

 © Амальгама

Дорослі?

Кожне дитя певною мірою геній і кожен геній певною мірою дитя.

А. Шопенгауер

Коли це все почалось?

Коли ми почали дорослішати?

Відколи це ризик став розкішшю, а не звичкою? Чому тепер ми думаємо, перш ніж утнути щось дурне?

Доросле життя справді таке сіре? Ці дорослі навіть імпровізацію планують!

Чому вони припинили помічати красу заходу сонця і захоплюватись світанком, проживаючи божевільну ніч між ними?

Людина подібна до перлини, створеної молюском: спочатку до рота потрапляє дрібна, але така вільна ідея піщинка, яку шар за шаром покривають сумнівами кальцитом. Люди вважають ці перли коштовними. Суспільство цінує зовнішній вигляд, ховаючи під шарами ПОТРІБНО власне хочу .

Всі дорослі заздрять дітям.

Десь глибоко в середині дорослий хоче бути бунтарем-підлітком, здатним на божевілля, і не спроможним на брехню.

Дорослий хоче бігати всю ніч набережною, п’яним від вина та власного божевілля, в компанії таких же живих, але ж прокинутись потрібно о 5:30 на ненависну оплачувану (або не завжди) роботу… І що скажуть люди?

Певне в цьому і є найбільша перевага підлітків. Вони вільні, незалежні від думки оточуючих. Роблять те, що хочуть, а не те, що потрібно. Суспільство ж сприймає це за хамство…

І робить все, щоб придушити бунтаря зробити з тебе «правильного дорослого».

Вони з дитинства нарікають нас так: «Олю, ніякої казки, ти уже доросла!»; «Олег, винеси сміття, ти ж уже дорослий!»; «Андрійко, облиш свої машинки, ти ж дорослий!»…

Дитина сприймає це за почесний титул, хоча дорослий кидає це слово наче вирок, наче образу.

Ба навіть більше, саме так вони нас вчать виховувати своїх дітей в майбутньому. Нав’язують нам модель поведінки, що колись їм продиктували. Вони надто слабкі, надто правильні, щоб змінити щось.

готові терпіти і ненависну оплачувану (або не завжди) роботу, готові жити з людиною, яку не кохають, готові переступати через себе так часто, що це вже ввійшло в звичку, готові робити нещасними власних дітей…

А той, хто все ж насмілився змінити щось і вирватись з убивчої системи – підлягає негайній ліквідації. Звісно, я не про реальне вбивство, вони надто боягузливі для цього, вони радше накладають на нього табу божевілля, і піддають всім можливим осудам.

Тут і видно різницю між дорослим, що захотів змінитись і підлітком.

Юному підлітку відверто байдуже на думку дорослих, а дорослий, навіть той, що захотів змінитись, рано чи пізно підніме білий прапор вгору, тому що пересуди і критика зведуть нанівець всі його поривання і вже звично придушать його хочу таким корисним потрібно…

Якщо доросле життя справді таке страшне, можна мені залишитись 15-річною хамкою?

Десь, серед власних демонів, 23.03.2016