Моїй принцесі
Привіт! Пишу, а що мені ще лишається робити,
Коли твій номер ігнорує усі мої спроби до тебе подзвонити?
Сказати хочу, що сумую за тобою,
Тільки за відсутності твоєї, розумію, як сильно я бажаю зустрітися знову.
Адже доторки твої вже ніколи не струться з моєї шкіри.
Буде вірно, якщо скажу, що ти перша, хто гідна найвищої довіри.
Ти шторм, а я був впертий, та все ж ти змогла розбити мої стіни.
Ми дорослі, хоч поводимось як діти, як тут не радіти?
Відчуваю тебе біля себе, засинаю біля тебе, постійно уявляю поряд,
Люблю спостерігати за тобою, ловити твій погляд веснянковий.
Твій сміх – для мене успіх.
Не здогадаєшся ти, напевне, як сильно сьогодні я зрадів,
Коли волосок твій на собі узрів.
Я обвів його на рукаві,
Тепер зберігатиму як оберіг, що втішатиме мене у біді.
Дивні почуття! Знаєш, я ніколи раніше не відчував.
Гадав, що черствий, і вже долю самітника собі обрав.
Серцем моїм правила зима.
Там завжди була пустота, брехня та ізоляція.
Та це було вчора, бо зловила твій сигнал ця станція покинута.
Напевне, ти й сама тоді благала допомоги,
Бо любов уже збивала тебе раніше з дороги.
І ти боялась близько наближатись до когось знову,
Та я розумію і готовий подати руку допомоги, востаннє кинутись до бою.
Поруч із тобою.
Тепер не можу збагнути, що було раніше, і як я жив,
Боюсь лиш, що ти – сон, що зникне як в пустелі пил,
Я втікав від любові усе своє життя, думав, забракне сил,
Боявся болю, та тільки не з тобою.
Здається й слів не знав, а тепер щиро молю,
Про щастя для тебе, для мене і нас.
Можливо, вже запізно, щоб відчувати таке у перший раз,
Та осуду не боюся, тільки розчарувати тебе,
Втратити і більше не зустріти вже,
Адже ти – єдина, і такої більш не буде.
Доля з’єднала ці шляхи, хоч існують в світі й інші люди.
Ти мій сховок, з тобою я є собою, ти - країна добра.
Ти врятувала мене від самознищення і зла,
Що вже давно пожирало серце моє.
Я ж нікого не шукав, коли зустрів тебе.
І вдячний долі за те, що ти у мене є.
Все життя переслідували сумніви мене,
Та не цього разу, адже досі не була відкритою душа.
І знаю тебе, здається, усе своє життя.
І не ідеальний я, та для тебе хочу віддавати усе, що маю я,
Вибач, за відверті ці слова, знаю, що пісню ти хотіла,
Та що вдієш, якщо муза у мене геть невміла,
Зате вона щиріша і вільніша ніж була до цього.
І тепер ти для мене єдине бажання з усього,
Що є у світі цьому!
Я відчуваю, що слів самих замало, і якщо я іноді палицю перегинаю
Знай, це єдиний шлях, щоб описати все, що в душі так чисто почуваю
До тебе, бо ти принцеса моя, а я твій раб.
І не знаю, чим заслужив перед Богом на такий скарб?
Як описати той стан, коли у спокої серце шаленіє?
Коли горить в душі все, як тільки зір мій тебе узріє?
Коли вчуваю симфонію, хоч хтось і скаже, що це лиш голос твій?
Коли доторки твої ніжніші за шовк дорогоцінний,
А поцілунки солодші за солод неземний?
Я вже точно від кохання геть сліпий,
Та тільки завдяки цьому я почуваюся таким живим.
Можливо, ти сумніваєшся у щирості моїй,
Заперечуєш в душі слова усі, що дарую я тобі,
Розумію, та все ж образити тебе я не посмію.
До тебе не маю краплі жодної підступу чи гніву.
Я ніколи не любив. Забороняв щоб до мене по-ніжному звертались,
Викликало лиш огиду подібне ставлення. Зізнаюсь,
Коли я чую, всі ці пестливі слова від тебе,
Розумію, що було це все недаремно.
Тобто ти й раніше була моєю, знав, що ти десь є,
Глибоко в душі на тебе я чекав, сумував, бо зустрітися бажав.
Себе для тебе беріг усі ці роки, упевнений був, що прийде час,
І ти, як власниця моя, зробиш кроки і огорнеш мене в своїх руках.
Холодна зима стала гарячішою ніж травнева весна.
І не спішу нікуди, коли з тобою поруч я, принцесо моя.
Ще віршів ніколи я нікому не писав,
Тому вибач за мою незграбність, надто чуттєвим уже став.
Не повіриш, та лиш 10 хвилин пишу ці слова,
Майже не роблячи пауз, обдумуючи якогось рядка.
Я не хочу, щоб ти сприймала мене, як дурного підлітка,
Який закохався по-вуха, я люблю тебе, а це дещо інше відчуття,
І я, напевне, ще ніколи не був таким готовим, таким серйозним як зараз.
Тому, мабуть, спинюсь, поки не скінчився мій зошит чи заряд.
Ти для мого серця розряд, для безталанного – талант,
Для бідного – дар. Я ніхто, але з тобою я – цар,
Для чого пишу це все?
Важко пояснити, просто хочу сказати, що люблю тебе, понад усе!
Ось і все!
