Сповідь Героя Майдану
з рубрики / циклу «Ми - діти твої, Україно!»
Горіла бруківка у нас під ногами,
Залита червоною кров`ю людей.
І хмари чорніли із диму над нами,
А ми все стояли й співали пісень.
Ми вірили: " Скоро це має скінчитись.
Зустріне нас тиша й домашнє тепло".
А нами хотіли лиш влади добитись.
За що ж так багато нас там полягло?
Мамочко, батьку, якщо ти це чуєш
Не сердься на мене за те, що пішов.
Вітре, коли ти ці хмари вже здуєш?!
Сонце, коли вже засохне та кров?!
А я все ще згадую пісню з концерту,
Яка починалась на «ля» чи на «соль».
Ще в пам’яті чітко, як радий відверто
Я з пошти від мами забрав бандероль...
Шкода лиш одне, що так мало змінилось.
Що ворог живий, і полеглим не встать.
Матусю, не плач. Видно так нам судилось.
Та злу, що було, більше тут не бувать.