Дві ніжні, легкокрилі пташки – Ти й Весна,
як вітер, залетіли у вікно і в душу!
Але скупі пейзажі бачу із вікна,
від холоду ховаюся у ковдру-мушлю…
Давно забуті, неприємні відчуття
зринають в пам’яті, як відблиски багаття -
Кохання, наче квіти, кинуті в сміття,
а сукня Попелюшки – мов злиденне шмаття…
Чи відігріє сонце скрижанілий дух,
чи заспіває серце про нове кохання?
Я приєднаюсь до Весни, поки не вщух
весняний вітер... Зріє в серці сподівання...
Розквітнуть почуття! Яскравий сонцеграй
на клумбах намалює з квітів візерунки,
На крилах вітру полечу за виднокрай,
до сонця завітаю в гості за лаштунки…
