Дещо глибше
з рубрики / циклу «CARPE DIEM»
Вітер часу розвіяв нас по різних країнах, мов пил,
чути стукоти серця і несміливі шелести крил
хлопчика, у якого за грудиною падає сніг -
боїться нових фальшивих людей, почуттів та доріг.
Знаєш, хлопчику, а шляхи для нас вже давно відкриті,
треба тільки нанизувати на пам`ять щасливі миті,
летіти, падати, світити, хворіти і навіть померти
і неважливо - хто ти, хто з тобою і просто де ти.
***
Ми ж горіли!
Ми, справді, горіли!
Залишали за спинами стіни,
будували яскраві нові мости,
пили ром, грали рок і писали листи,
їли заморські прянощі,
кидалися з крайнощів в крайнощі.
Минали сотні байдужих автострад,
стрибали з дахів,
чекали порад.
Мовчали.
Кричали.
Чекали.
Кохали.
І навіть меланхолійний листопад
шепотів, що ця повторюваність і дієслівні рими -
дещо інтимніші за сотні ідеально написаних книг
та тисячі недолугих дешевих інтриг.
Листопад шепотів тобі, хлопчику,
що дорослішати - це боляче,
що дорослішати - це різати крила,
відкривати вітрила
цинізму
і крізь призму
байдужості забувати кольорові сни,
забувати смак молодості,
смак своєї весни.
***
Просто, хлопчику, не потрібно спішити дорослішати.
Просто, хлопчику, лети!
...зміст глибший від звичної життєвої мети.
Тернопіль, 2016