Зламана гілка

з рубрики / циклу «Осягнення суті (філософська лірика)»

Не гілка зламана – то зраджена душа

тремтить ледь-ледь – очікує причастя

мов свідчення: до вартості гроша

прирівнюється особисте щастя

і що їй та криклива суєта -

за крок до вічності всі бачаться марноти

і якось враз стирається межа

у проявах розпущеності й цноти

а поруч кимось губляться слова

про вічне, миле, непорушне,

в той час як гине гілочка-душа,

котра, здавалось, зовсім незворушна

Харків, 3.06.2016

Візьміть участь в обговоренні

24.05.2023 18:27 Каранда Галина => ©

скучила за часом, коли сама писала і з насолодою читала отакі вірші.
Таню, а чому б нам знову не записати?))
Агов! Сподіваюся, у Вас все добре?

07.06.2016 01:26 Серго Сокольник => ©

У рядку -про вічне, миле, непорушне- збій ритму, Таню) Трохи підкорегуйте) А зміст гарний) Приємно Вас бачити)

06.06.2016 06:07 Тетяна Чорновіл => ©

Тужливо відчулось... Нехай гілочка зростеться.

Якось влучило у настрій. Ніби і гілочка, а колом у серце... осиновим.)

ліс рубають - щепки летять... про долю зламаних гілочок ніхто ніколи не думає... максимум - напишуть про них вірш... можуть навіть пам"ятник поставити якісь зламаній гілці, одній з мільйона...але далі знову треба рубати ліс...
образ зрозумілий і відчутний.

Чудово....

Стискає душу біль, щемить, щемить,
Гілки надламані надії не втрачають,
Душа у шрамах бореться щомить.
Крізь шрами листя ніжне проростає.



+++ +++ Зберегти, як скаргу

Візьміть участь в обговоренні

Виберіть розділ