Паралелі
Гаутама
На фоні посірілого від жалоби неба, у п’ятий рік всезагального безумства, розсікали хмари два літаки. Вони відстали від основної баталії, що розгорталася західніше. Аси виконували складні маневри та віражі, намагаючись то нанести удару, то ухилитися від трасувальних куль, але серйозних пошкоджень закарбувати один одному, ще не встигли. Боєприпаси майже закінчилися, тому небесні месники не кропили хмари свинцем, а силкувалися максимально точними пострілами нанести фатального удару. Окинувши оком бій із землі, можна було зауважити, що маневри літаків нагадували пристрасний танець партнерів, а не протистояння ворогів.
Виконавши блискучий маневр на Як-9, радянський пілот Хадя гадав, що справу зроблено і тільки вичікував слушної секунди, що б випустити ленту. Хадею він був тільки для знайомих і навіть не пам’ятає скільки років має прозвище. Будучи греком за походженням і щирим українцем за документами, до війни був в’язнем на Соловках та дивом, чи за допомогою знайомих був мобілізований до лав Червоної Армії. Але це не було виходом із складної ситуації та не розв’язувано всіх протиріч його життя.
До революції батько Хаді володів плантаціями виноградників на західному берегу Криму. Здавалося, що майбутнє первістка визначене наперед. Лицарське виховання, європейська освіта та забезпечене життя. Але доля завжди вміє внести неочікувані корективи у розрахунки батьків. З початком першої світової війни, а згодом і перепитій революції справи сім’ї погіршувалися. З приходом до влади червоної комуни плантатори мали надію тільки на силу зброї білих офіцерів та всіляко їх підтримували, за що отримували спокій та можливість збувати товар закордоном. Згодом віра у повернення справедливого царя та встановлення старого порядку згасла, частина дворян та підприємців розпочали покидати півострів у пошуках нового щастя. Ніколас Хадзіс, батько Хаді, також мав намір залишити плантації, але як завше, тим хто багато думає ніколи не вистає часу. Пізньої осені 1920 року, війська П. Врангеля дезорганізовано відступали із лінії фронту та поспішали на останні пороми, що евакуйовували офіцерів до Константинополя.
Над вечір біля помістя Хадзіса наростало виття доблесних кіннотників :
Лишь мы, работники всемирной
Великой армии труда,
Владеть землёй имеем право,
Но паразиты – никогда!
И если гром великий грянет
Над сворой псов и палачей, –
Для нас всё так же солнце станет
Сиять огнём своих лучей.
Після боїв за Севастополь їм було надано декілька днів відпочинку, котрі вони використали із користю.
– Приветствуйте победоносную армию Будённого, – вибиваючи вхідні двері у помістя вигукували добре піддаті вояки. – Почему не встречаем героев!?
– Где винишко, сукины дети? – Увійшовши до просторого холу вигукнув головний кавалерист.
– И мясо дайош!
В цей час мати намагалася втекти з дітьми через задній хід, але необережний помах рукою повалив фарфорову вазу на підлогу та розбив не тільки її, але і всі надії на порятунок. У холі роздалися постріли, що остаточно перелякали Хадю та малюка Андре. Мати заховала їх за собою, як квочка та примовляла, що б вони втікали, але бігти не було куди.
– Стаять! Бояться! твари! – Вигукнули після пострілів вояки, – матрос дитя не обидит.
Через декілька секунд вони споглядали господарку, котру панічно трусило. Вона перелякано нашіптувала грецькою, але її не розуміли та й кому були потрібні ляси гарної жінки.
– Курицу подано, – Оцінюючи поглядом голодної псини вигукнув кавалерист.
- Сначала погудим, а потом и винишко придёт, – розстібуючи ґудзика на штанях мовив найменший із червоної компанії.
Жінка пручалася до останнього. Кілька ляпасів навіть втрапили у п’янючі пики. Але супротив пташки, ще більше заводив чоловіків. Зголоднілі від війни та крові, вони жадібно роздирали жінку, пожираючи її плоть. За долю секунди людина перетворилася у безпощадну тварину. Коли всі задовольнили потребу старший кавалерист дістав із кобури браунінга та легким натиском курка покінчив із жінкою.
Підчас оргії, Хадя схопив малолітнього Андре за руку та потягнув на вулицю до чагарників. «Червоні герої» переймалися розподілом жертви, тому не зважали на малечу, що зникла у невідомому напрямку. Діти не відчували ліку часу та були знайдені батьком тільки на ранок, котрий застав згарище на місці будинку.
Зазвичай дитяча пам’ять намагається стерти буремні події, знищивши будь-який слід, але ніч котру пережив Хадя назавжди закарбувалася у його пам’яті. Разом із батьком, діти переїхали жити на Херсонщину. Ніколас Хадзіс купивши відповідні документи перетворився у Миколу Ходосенка, героя громадянської війни, що отримав частину общинної землі для господарювання.
Життя налагоджувалося. Батько все більше причащався до чарки, намагаючись зрозуміти, чому він не зміг захистити кохану. Ходя змужнів, здобував технічну освіту допоки сім’ю не вразило нове лихо.
Отримавши шмат землі новоспечені українці приєдналися до місцевого кооперативу та за декілька років примножили свій незначний капітал і навіть зуміли відкупити частину фазенди у збіднілих сусідів. Як і більшості громадян – НЕП, нові підходи до людини та особистості, імпонували і Хаді. У нього зароджувалася віра у справедливість та прикре непорозуміння. Воно трапилося колись та десь і з кимось, а пам’ять про матір згасала.
У тридцяті роки, панство знову скинуло маску невинності та приступило до масового нав’язування власної ідеології. Господарство Миколи Ходосенка визнали небезпечним для держави. Безумовно, декілька свиней, худюща корова і з десяток птиці, становили особливу загрозу для побудови комунізму та щасливого життя селян. Боротьба тривала декілька років. Все розпочалося із погроз та масових доносів, згодом переросло у переслідування та конфіскації майна. Хадя не застав репресій на селі. В цей час він навчався у Києві, і тільки згодом дізнався, що Анде не пережив голод, що послідкував далі. Батько не витерпівши нового горя та закінчив життя самогубством.
Разом із втратою близьких пропадає і страх. Натомість з’являється почуття помсти. Але кому потрібно віддати решту згідно рахунку? Істотам, котрі зі зміною режиму змінюють ідеологію та готові виконати будь-яке завдання? Чи можливо системі, котра породжує звірів? Хадя чомусь був переконаний у тому, що в усьому винна партійна лінія та партійні керівники, котрі красувалися на шпальтах газет.
Юний пілот був міцно зв’язаний із комуністичною партією. Авіатори вважалися елітою військ тому їх не тільки нагороджували лаврами, але і пильно стежили за кожним кроком. За кілька років у серці України була утворена мілітарна організація. Вона складалася із офіцерів, котрі не менше Хаді постраждали від рук червоного терору. Планували здійснити вбивство місцевого політрука, але довгі руки НКВС випередили. Трьох членів організації було розстріляно, а Хаді разом із іншими відправився на будівництво Беломорканалу. Тільки у 1941 р., табір буде розформований, а Хадю, як шмат живого м’яса відправлять на фронт – здобувати славу батьківщині, котра подарувала йому щасливе життя.
Месершміт здійснив неочікуваний віраж та перетворився із жертви на гієну. Хадя намагався маневрувати, але кулі чеського пілота пошкодили хвіст літака та ліве крило. Як-9 став легкою жертвою і наступна черга знищила літак. Куля влучила Хаді у чоло і палаючий літак стрімко наближався до землі. Польські ліси готувалися прийняти чергову жертву справедливих воєн.
У фюзеляжі Месершміта тріумфував звитяжець. Але чаша перемоги була гірка. Він не бажав смерті ворогу, але й не прагнув загинути. Він звик до військових буднів та давно примирився з думкою, що неважливо за що воювати, важливо зберегти власне життя.
Владан так як і його ворог був позбавлений батьківщини. Нажаль, на відміну від Хаді він сам обрав тернистий шлях. Проживаю у Судетській області Владан із 16 років переймається етнічними питаннями. Будучи на половину німцем він прагнув проживати у Великій Німеччині, не беручи до уваги давнє чеське коріння батька. З приходом до влади А. Гітлера, приєднується до місцевої фашистської організації, котра займала позицію приєднання Чехії до Німеччини.
Не тільки політичними перипетіями жило юне серце. Підчас навчання у Празі він зустрів Марію. Сором’язливу та по-особливому красиву студентку. Він безтями був закоханий у її чорняве кучеряве волосся, карі очі та милу посмішку. Вони не бажали розставатися, але кожному потрібно було вирішити власні проблеми. І тільки слова кохання підчас прощання на залізничному вокзалі навіки закарбувалися у його серці.
Згодом збулася мрія Владана. Чехословаччина була роздерта на шматки. Чех перетворився на німця. Увійшов у НСДАП та пристрастився до расової теорії. Але підчас зачистки Праги його серце почорніло та зупинилося.
Владан добровольцем зголосився на масові винищення євреїв у місті. Він був пілотом і керівництво не могло змусити його брати участь у подібних акціях але думка про зустріч із коханою перемогла. Пошуки тривали місяць, але були безрезультатними. Місто поглинуло дівчину. Її домівка пустувала, знайомі зникли, а місця минулих зустрічей посіріли. В останній день перед поверненням у бойову частину поступило повідомлення – про виявлення на горищі одного із будинків групи євреїв. Вони переховувалися від законів суворого часу. Владан був змушений здійснити останній рейд.
Увійшовши до просторого холу він застив. У своїх роздумах він давно зрозумів, що вона інша. Вона не людина, вона єврейка. Нижчий прошарок людей. Але серце заперечувало все. До останнього відкидаючи будь-яку інформацію, що свідчила про це. Ідеологія вбила здоровий глузд і його очі побачили вже не кохану, а ворога. Шкідника, котрого потрібно знищити.
– Коханий, допоможи мені! – з останньою надією вигукнула вона та ринулася через кордон вояків до Владана. Гаряче серце не можуть зупинити всі армії світу, але його погляд був неприступний. Вона спробувала його обійняти, але дужі чоловічі руки тільки відкинули Марію.
– Я не винна, я мала б тобі сказати раніше, – впавши від поштовху, слізно промовила жінка.
– Обер-лейтенанте вам знайома ця тварина? – промовив командир
Серце Владана вступило в останній двобій із розумом. Він хотів сказати так, вона потрапила помилково, вигадати будь-яку нісенітницю аби тільки зберегти життя коханій. Але розум був сильніший. Роками він піддавався інформаційній зомбації та повірив у ідеали великого майбутнього, але перед цим потрібно знищити останніх паразитів, трутнів суспільства.
– Вперше бачу її, – опустивши очі промовив Владан. – Я гадаю потрібно розпочинати ліквідація кодла.
Він дістав люгера та власноруч пристрелив колись кохану у його очах, а зараз просто тварину. Він не чув її останніх слів, не бачив благання про життя. Один натиск вирішив її долю. Один постріл вбив двох людей.
Здійснивши декілька витків після знищення літака Хаді, Владан взяв курс на військову базу. Повертаючись додому він натрапив у небі на декілька радянських літаків. Намагався здійснювати маневри, відстрілювався до останнього набою, але перевага червоних асів взяла своє. Літак спалахнув у небі не залишивши жодних надій на порятунок.
с. Хацьки, червень 2016
09.06.2016 20:09 
