05.07.2016 11:02
для всіх
303
    
  17 | 18  
 © Каранда Галина

Короткі історії про дітей

Короткі історії про дітей історія перша

Тарас

Історія правдива. Імена змінені.

Ми поміж собою називали його "головою колгоспу". Трішки повненький, поважний, статний блондин. Коли Тарас казав "ні", то це означало "ні". Це багато значить для чоловіка. Навіть якщо чоловіку тільки 4 роки.

Мені він дуже подобався. Хоч і добряче псував роботу. Ось знову маю виправдовуватися перед керівництвом, чому на колективній фотографії немає Тараса. Фото потрібні для того, щоб показати людям, як багато у нашому притулку покинутих діток, які вони всі милі та як вдячні їм, щедрим і милосердним благодійникам, за їхню доброту. Це логічно і правильно. Люди мають бачити, для кого вони жертвують свої кревні. Люди заслуговують на "спасибі", і декому з них буває приємно почепити в себе в кабінеті вичурну подяку з сяючою фотографією усміхнених, ощасливлених ними дитячих личок.

Ощасливлені личка здебільшого досягалися шляхом банального "чіііііз", але згорнуті на грудях руки, опущена голова та надуті щоки Тараса явно не сприяли взяттю такої ідеалістичної картинки в рамочку.

І я знала, що боротися марно. Якщо інших дітей ще можна було якось вмовити, підкупити, одурити, розсмішити, то якщо Тарасик сказав "ні"... Це я зрозуміла ще в перший день, коли рідна бабуся привела хлопчика і його на рік молодшу двоюрідну сестричку Настю до притулку.

"Бабуся" мала років 40, біле фарбоване волосся, яскравий макіяж, коротку спідницю і високі підбори. Дві її дочки подалися десь у мандри, залишивши на неї своїх дітей. Як тільки Насті виповнилося 3 рочки, державні виплати припинилися, і жінка привезла внучат до нас. Її можна зрозуміти: роботи немає, живе в орендованій хаті... Тут діти принаймні точно будуть нагодовані...

Та Тарасик не хотів нічого розуміти. Він відвернувся від усіх, згорнув рученята на грудях і мовчав.

З Настею було легше. Надто мала, аби розуміти, що відбувається. Її можна забавити лялькою, залучити до гри. Вона була найменша серед дітей, тому відразу стала загальною улюбленицею. Кожен, хто приходив до притулку, прагнув узяти її на руки, поусюсюкати, нишком витираючи непрохану сльозу. Настя швидко просікла цей момент і навчилася мати з того вигоду.

А от Тарасик не хотів жодної вигоди. Я поважала його впертість, навіть більше - я заздрила його твердості і вмінню обстояти свою мовчазну рішучу самотність. Ця неслухняність не мала нічого спільного з неслухняністю інших дітей. Ні хитрощів, ні підступу, ні бешкетності у ній не було. Він просто ніколи не робив того, чого робити не хотів. Мовчки і послідовно. "Ні" - значить НІ!

Поступово хлопчина відтанув. Вихователі зуміли знайти до нього підхід. Він вже значно рідше казав "ні". Навчився сміятися, охоче вчив віршики, з радістю виступав. (А "концертів" завжди багато, бо ж благодійники мають бачити, які таланти відкриваються завдяки їхніму милосердю. І це теж є логічним і правильним)

Умови в притулку дійсно хороші. Більшість "домашніх" дітей і близько не бачать такого харчування, одягу, іграшок та дозвілля, як ці, відштовхнуті неблагополучними батьками, діти. Однак, на канікули малечу розбирають у бажаючі, здебільшого віруючі, сім’ї, аби показати з середини, що таке "родина". Так сталося, що Тарасик з Настею потрапили аж на Хмельниччину. І дуже сподобалися подружжю, в якого гостювали. Пара мала двійко своїх дітей, непоганий достаток і справді добрі серця. Після других гостин Тарасик називав їх мамою і татом і знав, що вони його заберуть. Разом з Настею. Назавжди.

Рідна бабуся час від часу провідувала дітей. В неї нічого не мінялося. Та сама чужа хата, те саме безробіття. Мандрівні дочки її іноді з’являлися на горизонті і зникали знову. Пройшло майже три роки, і мати Тараса була позбавлена батьківських прав.

Хмельницька родина приїхала по хлопчика. Але виявилося, що на нього претендує ще одна сім’я, з його рідного району.

А закон надає перевагу місцевим усиновлювачам. Крапка.

...

Тарас згорнув руки на грудях і похнюпився. Він ніколи не робив того, чого не хотів. Усі знали, що вмовляти його було марно. Але вмовляли. Потім він плакав. І всі знали, що він дуже рідко плаче. Тому плакали разом з ним. Але дорослі - це люди, які постійно роблять те, чого робити не хочуть...

Дуже хочеться вірити, що все, що робиться, - на краще. І Тарасик буде таки щасливим у новій родині на своїй малій батьківщині, де його іноді провідуватимуть рідні бабуся, мати й тітка. До речі, через місяць вирішуватиметься справа по позбавленню батьківських прав Тарасикової тітки, Настиної мами... Настя зараз на канікулах вже в іншій родині...

Ця історія обов’язково матиме посткриптум...


P.S. 

Неймовірне продовження ця історія отримала... Сестричка головного героя цього оповідання завдяки сумі щасливих і нещасливих подій, а також його величності ВИПАДКУ зараз живе в Італії, в хорошій родині. Там жінка - українка. Удочерили. Вже скоро мала стане громадянкою Італії.

Серіали відпочивають - настільки переплутані бувають людські долі...



Лубни, 05.07.2016

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 20.03.2017 22:54  Надія Крайнюк => © 

Дякую за твір. З болем у серці читаю такі історії. Сподіваюся, що у цих діток все в житті складеться добре!
Добра Вам і щастя! З повагою!

 30.10.2016 08:01  Зав`ялова Валентина => © 

Взяло за серце.

 02.10.2016 04:35  роман-мтт => © 

це жахливо: такі ситуації - неприпустимі! дітей держава розглядає як домашніх тваринок. далі мовчу - в мене складні відносини з цією державою.

 06.09.2016 09:01  Нос Зоя => © 

Ой....навіть не знаю, що сказати. Дуже хвилююче! Я не можу назвати себе сентиментальною людиною, але мене заділо за живе. Я чекатиму продовження його історії

 13.08.2016 21:51  Оля Стасюк => © 

Ого... Сильна історія. І дуже гарно написано. Чітко і з потрібними акцентами.

 04.08.2016 07:01  Карабєн-Фортун Катер... => © 

Дуже сумно, що наша залізобетонна бюрократична система ніколи не враховує, що у людини, навіть маленької, є свої почуття. Сумно. Продовження цієї історії є?

 16.07.2016 16:39  Георгій Грищенко => © 

Дуже гарне оповідання.Натхнення Вам1

 08.07.2016 22:12  Світлана Рачинська => © 

Проникливо, Галю. Прочитала раніше. Завжди бере за живе твоє слово. Чудово моя оцінка!

 07.07.2016 23:26  Меньшов Олександр => © 

"Але дорослі - це люди, які постійно роблять те, чого робити не хочуть..." - це сильна фраза. Ніби й проста, але тим й бере.
Епілог почався коротенькими фразами - гарний ход. Це надає реалістичності. Вони як цвяхи під молотком. Раз - забив. Два - забив... Гарно. Сподобалось.

 06.07.2016 17:55  Олег Буць => © 

не знаю, чи буде добре хлопчику в новій родині. не знаю,чи буде тим людям добре з прийомним сином. взагалі нічого не знаю. люди, котрі приїхали вибирати дитину, знаючи, що в неї є тут ще сестричка, беруть лише одну дитину... це так багато про них говорить, що просто не знаю...

 06.07.2016 06:44  Георгій Грищенко => © 

На жаль правдива історія написана чудовим автором. Успіхів Вам бажаю!

 05.07.2016 19:13  Тетяна Чорновіл => © 

Сумно до болю.
А таким матерям і бабусям нема прощення.
Хоч що б вони не бубоніли в знак виправдання.
Та не про них тут ідеться.

 05.07.2016 18:52  Олена Яворова => © 

Важко читати такі історії, і чом дітлахам випадає така доля... які уроки мають винести... або чому навчити нас - тих, хто має більше (на перший погляд). Сподівання на щасливе продовження.

 05.07.2016 18:42  Тадм => © 

важко читати, але писати про це потрібно, особливо тому, що це реальні діти, реальні долі. Шокує те, що перевага надається місцевим. Ні розумію, якби йшлося про зарубіжне всиновлення, але ж тут, наскільки зрозуміла, родина з Хмельниччини була готова всиновити обох діток.....

 05.07.2016 18:14  Сліпокоєнко Роман => © 

І гарно, і слізно, і з надією......

 05.07.2016 16:42  Ольга Моцебекер => © 

Галино, подумайте над циклом. Може не варто зупинятися. Як на мене, людям потрібна така інформація для переосмислення взагалі теми, або чогось у своєму житті і житті ближніх. В мене теж є кілька історій про покинутих діток з абсолютно протилежними результатами після удочеріння ("Чужа" й "Ниточка життя"). Багато хто з читачів сприймає як літ.видумку, хоча насправді - основа з життя й там, і там. Ваш цикл сприймався б реальніше, бо пишете історії з внутрішньої точки кола. Як на мене, якщо змінені імена, то шкоди діткам то не завдасть, але в суспільстві до змін, ставлення по цій темі може призвести. Бо "капля камінь точить". 


От те правило, що не ставлення дитини до усиновлювачів береться до уваги, а надається перевага місцевим усиновлювачам, бо так потребує закон, варто міняти. Напевно, важливо ініцюювати якось зміни до того ж закону через місцевих депутатів працівниками сфери. Адже якщо дитина прив"язалася до якоїсь сім"ї вже, то її сприйняття першочерговим, як на мене має бути. Не факт, що спілкування з кровними родичами їй на користь піде при місцевому всиновленні. Дуже складна тема.


Дякую, що опублікували цю історію. Нехай діткам щастить.

 05.07.2016 16:19  Олена Вишневська => © 

серце болить за знедолених діток... важка тема!

 05.07.2016 15:52  Анна Ольтенберг => © 

Як це боляче і сумно... і про таке треба писати.

 05.07.2016 11:20  Іванка Світла => © 

Зворушливо до сліз... Хай все буде добре у цих діток...