Покарання за кохання
Життєві історії
Росла дівчинка в сім`ї, одна в батьків бУла,
Мама й тато в донечці, душі в ній не чули.
Розумниця, ніжна серцем, на личко гарненька,
Добре вчилась, працьовита, ростОчком маленька.
Поступила в універ, талант божий мала,
Дуже гарно поезію, художньо читала.
А Шевченка, його твори - в них жилА й страждала,
Кожним образом в вірші, серце переймала.
Дав Господь театр любити й хист до артистизму,
Добру пам`ять, світлу душу, чудову харизму.
У своїм навчанні в ВУЗі перспективи мала,
Самотужки наукові роботи писала.
Авторитет і повагу вона заслужила,
Філологію вивчати студентка любила.
Мала шану й визнання в житті і навчанні,
Раптом серце полонило палкеє кохання.
Він був красень пречудовий, стрункий, молоденький,
Затуманився враз розум, забилось серденько.
Полюбила вона щиро і цноту віддала,
А що доля непростая і гірка, не знала.
Одружились молодята. Батьки не веліли,
Слухать їхнюю пораду вона не хотіла.
Залишила універ на курсі останнім,
І подалась за кордон, не чувши благання.
Завагітніла, родила, нелегко прийшлося,
Тяжке життя сімейнеє згодом почалося.
Похуділа, помарніла, все не поспівала,
В чоловіка пихатого кохання втрачала.
Він її вже не любив. "З тобою томлюся,
Навіть в люди я не вийду, бо тебе стижуся".
Принижував, ображав, себе величавши,
Зовсім не повідомляв, надовго зникавши.
Де ходив і що робив - дружина не знала,
Тривожилась, переймалась, біду віщувала.
Він тим часом "діяв справно" - в кримінал подався,
Дівчат в рабство постачав, з того наживався.
Одна дівчина, з Молдови, не стала коритись,
Він знущався, катував, заставляв змиритись.
Не скорилася й померла, сама чи від ката,
Суїцид, чи від тортур - важко вже сказати.
Її батько не змирився, став дочку шукати,
І поклявся, щоб не сталось, кривдника дістати.
І знайшов того убивцю на березі моря,
Вилив усю свою душу батьківського горя.
Він призначив кату кару і четвертував,
Чорнії мішки наповнив і в море скидав.
Дівчина, що там була, сомосуд знімала,
Потім у поліцію відео віддала.
Страшні кадри. Мерзотника страшна смерть спіткала.
Його жінка не відала й нічого не знала.
А тут слідчий і поліція до неї приходять,
Арештують й до тюрми жіночку заводять.
Вона плаче, пояснює, від горя ридає,
Що невинна й відпустити, крізь сльози, благає.
Цілий місяць нещасную у тюрмі томили,
Та невинність й непричетність факти підтведили.
Водолази із дна моря мішки витягали,
Потім, після експертизи, ховати віддали.
Добрі люди співчували, валюту принесли,
Щоб останки, де родився - туди перевезли.
Жіночка, від цього горя, подавлена стала,
Й гроші - брату чоловіка, без тями, подала.
Брат-мерзотник був ще той, гроші забирає,
Й тишком-нишком, через кордон, додому тікає.
Залишилася одна в страшнім своїм горі,
Взяла кредит й свою скруту рішала поволі.
Перевезла й поховала у рідній землі,
Виснажила й витріпала доленька її.
Горе жінку не зломило, треба далі жити,
Донечку-красунечку любити й ростити.
Страшне горе, смуток й тугу, щоби їх забула,
Пішла вчитись і освіту успішно здобула.
Згодом в зраненеє серце кохання прийшло,
І дівчинку-донечку воно принесло.
Та відмовився любимий й жінку залишає,
Не сприймає, бо похудла й тому не кохає.
Двоє донечок у пані, в тендітної жінки,
За кордоном. на чужині. в мужньої вкраїнки.
Дай їй, Боже, силу й змогу із дітьми прожити,
Вистояти, не зламатись й донечок ростити.
с.Нижні Станівці, Буковина, 03.12.2018
