Сковане щастя
Червоні трояндові пелюстки,
Ніжні, мов вуста медові.
Чому усе так навпаки,
Не відчуває серце зову.
В очах моїх згас вже вогонь,
Який палав стільки років,
Візьми смуток з моїх долонь,
Щоб в душі зостався лиш спокій.
Дивлюся в блакитні очі твої,
А серце неначе в могилі,
Невже щастя нема на землі,
Чи повернути його ми не в силі?
Скували міцно кайдани його,
І не хочуть уже відпускати.
Та я задля щастя свого,
З усім світом піду воювати.
Та це... лише мрії мої,
У серці своїм я їх ношу,
Як щоденний хліб на столі,
Щастя у Бога я прошу.
20.02.2011
