05.03.2011 20:00
-
713
    
  4 | 4  
 © Дюшка

Ти справжній?

Ще один твір з моїми роздумами, покликаний пробудити у вашій душі якісь питання, які б знайшли відповіді. Бо боляче дивитися, як живуть байдужі, тому я надіюся, що ви щось із цього для себе візьмете... Можливо, ці думки мало хто розділить, а можливо і ні...?

Ти справжній?  

Ні-ні, мало вщипнути себе за руку чи перевірити, чи пам’ятаєш ти роки Національно-Визвольної війни. Якщо подумати, то лише одиниці на цій планеті є справжніми: без прикрас, без масок, без брехні. Подумай і ти, коли востаннє робив щось, не подумавши: «А що про мене подумають оточуючі?» Взагалі не подумавши! Давно… або ніколи… Так, людина – створіння соціальне і не може жити без соціуму. Та прагнучи досягти гармонії в оточенні, ми зливаємося зі стадом, перетворюємося в безлику масу.  

Самі подумайте, скільки зараз так званих «неформалів»! Не здивуюся, якщо з часом звичайних людей або як кажуть «цивілів», будуть вважати за неформалів, тобто за щось позасистемне, ненормальне і неправильне. Не хочу цього побачити, але це наближається… 

Можливо, емо-готико-бум вже зменшує свої обороти, але натомість приходить інша мода – бути божевільним! Зараз кожен третій називає себе божевільним. А скажіть на милість, у вас галюцинації? Манія переслідування? Суїцидальна депресія? Чи все це просто нав’язує нова мода?! Добре і довго подумайте над цим…  

Всі ми жаліємося, що нам жахливо погано, але чомусь насправді ми робимо занадто мало, щоб щось змінити. Давайте будемо чесні перед собою – ми так чинимо, бо нам так зручно! Всі навколо співчувають і складається враження, ніби ти всім потрібен. А коли засмучення проходить, вийти з ролі «жертви» дуже важко. Страшно, що після цього станеш непотребом. Може, воно і так, але особисто мені набридли ці ходячі жертви!  

Подумали своє життя? Тепер ще раз запитаю: ти справжній? Якщо так, то коли таке буває? О ні, не треба казати, що з друзями! Бо компанія – це середовище, де кожен хоче виділитися, де завжди має бути вожак і підлеглі. Як би ви не хотіли і як би не заперечували, лідер є завжди. Ну а покоління 21 століття має високі амбіції, тому кожен хоче захопити ласий шматочок на пляжі під сонцем з коктейлем пінаколади.  

Звідси слідує, що людина справжня лише наодинці із собою. Та давайте конкретизуємо, розберемося! Насправді людина, на жаль, а може, на щастя, чомусь завжди вірить, що вона краща, ніж її оцінюють, хоча сама нічого не робить, щоб все змінилося. Яка б занижена самооцінка у неї не була, але всі ми хочемо любові публіки і слави, а значить, думаючи про себе, ми часто переоцінюємо свої можливості.  

Тоді при своєму житті людина несправжня. Що ж, можливо, ми справжні тільки в останні хвилини, коли вже нічого не важливо і кінець незапобіжний? Ні, бо ми хочемо, щоб після нас залишилась гарна пам`ять. Кожен порівнює своє життя з книжним, тобто «як має бути», шукає те, що залишилося після нього. Декому вистачає кількох діток, але те, що їм жахливо боляче, нічого не змінює, бо ти не винен, просто так сталося… Отже, і знову ми доживаємо не так, як хотілося.  

Так сталося – найкращий аргумент, погодьтесь. Та хіба людина підвладна тільки долі, хіба ми не можемо нічого змінити? Тоді людина – це рідина, яка приймає форму ємності, в яку потрапляє. Нам так зручно, от і все, бо кожен шукає певну стабільність, а як відомо, найстабільніше місце на кладовищі. Так, звичайно, є шукачі пригод, але це просто люди, які прагнуть швидкого зміну ємностей, щоб врешті-решт, як і всі, потрапити в останню ємність – домовину. Все життя ми шукаємо щастя і вимірюємо його кількістю ємностей. Забагато ємностей – погано, замало – ще гірше. А те, чого ми хочемо, не отримаємо ніколи, бо коли знайдеться відповідь, зміниться питання.  

Так було, є і буде… Але! Не назавжди! Варто лише спробувати щось змінити, ворухнути тілом, рукою, хоча б мізинцем! Треба прикласти зусиль, щоб досягти бажаного. Можливо, сили саме твого мізинця не вистачає для тих ентузіастів, які намагаються змусити Землю обернутися в іншому напрямі? Можливо, саме ти – єдиний, один єдиний, який змінить систему, розіб’є старі порядки? Ніхто не знає… доки ти сам не повіриш… 



Голова з важкими думками=))), 4.03.2011р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 07.03.2011 16:39  © ... 

Діано! Дякую... Мені дуже приємно=)) Мене звуть Барзак Надія, мені 14=))

Але можна одне прохання? Ви обов`язково маєте мені розповісти про результати конкурсу!!! Мені це важливо=)) Буду тримати за Вас кулаки=)

 07.03.2011 13:22  Діана => © 

В тебе дуже гарна проза , ось я і хочу обрати її на виконання на творчому конкурсі , якщо звичайно ти не проти , але мені треба знати твоє прізвище і ім`я, напиши будьласка)

?
 06.03.2011 18:15  © ... 

Оуу... млинець... вибачаюся... це Я! написала попередній коментар, але через те, що ще не дуже добре розбираюся на цьому порталі, я щось не те нажала і воно виписало, що це слова ніби Наталки Янушевич

Наталко Янушевич, вибачте=)

 06.03.2011 18:10  Діана 

Знаєте... мені здається, що творчість покликана для того, щоб якраз боротися проти тих, "хто не хоче, аби ми не мислили зовсім"... Завжди потрібно бути готовим до критики, але знаходити сили і далі боротися за справедливість... руйнування системи...

 06.03.2011 01:00  Наталка Янушевич => © 

Цілком згодна. Маю схожі за формою роздуми про місце під сонцем.

Одначе це ризик - не всім сподобається. Особливо тим, хто хоче, аби ми не мислили зовсім.