А я завжди сиджу у темній кімнаті

А я завжди сиджу у темній кімнаті… Просто так легше, напевно, безпечніше. Там, на вулиці стало моторошно. І моторошно не від того, що надто багато людей, а від того, що їх там вже немає. Так, взимку наднизька температура для наших незагартованих і зніжених інтернетом душ, а влітку надвисока, тому ми сидимо в своїх коробках, шукаючи прихистку, регулюючи температуру свідомості надсучасними обігрівачами й інет-чатами з псевдо-друзями. І все, що зовні вже не для нас, свій світ ми бачимо через вузький проріз в коробочці, а в цьому прорізі за шторами старий гараж, автомагістраль чи смітники. Ось це і є твій світ. Ви скажете: «Ні! Адже у мене є школа/коледж/університет/робота». Так, вона є. Але всі ми мріємо швидше повернутися назад в свою коробку. Там із ноутбуком і безлімітним інтернетом, ніби знаходиш справжнє тепло, яке насправді лише відчуваєш ногами від перегрітого акумулятора комп’ютера. А якщо ще досі шукаєш тепла? Так, чашку чаю ще ніхто не відміняв, але як же швидко вона холоне біля комп’ютера! Так холонуть і наші душі. Не так, як ми уявляли, що замерзає людське тіло – не надворі, а тут в псевдо-теплі від ноутбука.  

І тепер більше нічого не потрібно: швидка їжа, швидкі розмови, швидкі слова: «прив», «хах», «нрав», ніби за кожну літеру ти платиш свої кровні грошики… І вже ти пишаєшся не кількістю прочитаних книг, а швидкістю набирання слів на клавіатурі. Вже не потрібно мати голосу, бо всі слова, все життя закодоване. Тепер культурна спадщина 21 століття – це трильйони коментарів до фото, відео і т.і. Кожен вважає себе творцем чогось або хоча б частиною «справжнього» життя, але насправді всім навколо наплювати на думку користувача №4756, що написав коментар, бо ти, Користувач №4756 абсолютно байдужий до чотирьох тисяч попередніх коментарів. А інтернет ще кілька десятків років залюбки годуватиме тебе морем «ульотних відео», до яких ти в тисячний раз напишеш «БУГАГА» чи «Аффтар, выпей йаду». 

А я сиджу в темній кімнаті… і думаю, що поки я живу НАСПРАВДІ і цей сніг чи то сонце, чи дощ, чи повітря є НАСПРАВДІ, то я хочу насолоджуватися ними, надіючись, що я не доживу до того дня, коли мені не вистачить трафіку на повітря чи хтось скаже творцеві сонця: «Аффтар, выпей йаду». 

кімната із СПРАВЖНІМ снігом за вікном, 19 лютого