Нічне

з рубрики / циклу «життя»

Небо накрило плечі серпневим кожухом

Від передзвонів цикад розриваються вуха.

Гляну угору, милуючись зоряним склепом

Осінь вже близько, але на дворі так тепло.

Десь в далині стиха пес обізветься самотній

Зорі на небі мигтять стиха, ніби дрімотно.

Шлях чумаків ріже небо на половину,

Кажуть зірки, то душі колишні людини.

Місяць уповні жовте око вирячив хижо.

Вітер ще спить і нічого нікуди не движе.

Котиться в небо вічності стара підвода

Сироти спиною. Руху її прохолода.

Руку простягну, впіймаю у жменю я зірку

І на кожусі худому нерівну закрию я дірку.

Щоб моє серце у неї не холодило.

Щоб почуття моє серце, ще дужче зігріло.

Згодом і я в небо зіркою може полину.

Тут, у землі тіло грішне покину.

Буду край неба тихенько висіти,

Щоби упасти, і тобі бажання здійснити.