Марія Грушевська
Зима на річці креслить білі кола,
А я вже сива, сива й зовсім квола.
Зчорніла зовсім у глибинній тузі...
Катрусенько-Катрусенько-Каструсю,
Катрусю, де ти?
У моїм вікні
Всі чорні клени в чорнім воронні.
Я тут чужа, я тут усім байдужа.
Я тут між вікон загубила душу.
Я – тільки тінь.
І холодно.
Зима.
Катруся десь… Михайлика нема.
Надвечір знов здійнявся буревій…
Чи холодно,
Чи голодно тобі?..
Московський лист – і більше ані слова.
На річці зими креслять білі кола
І креслять мені кола циферблатів.
А що мені лишилося?..
Чекати.
Ночами ледь не сходжуся до крику.
Мій простір – кілька сіро-чорних вікон.
Рудіє поміж снігом падолист.
До дір читаю твій останній лист.
Постою трішки. Трішки помолюся.
Катрусенько,
Катрусенько,
Катрусю!..
_
На сірі вікна скрапує зима.
Катрусі вже три роки як нема.
