08.11.2016 01:29

для всіх

261

3 | 3

 © Вікторія Івченко

Про війну і толерантність

з рубрики / циклу «Не кидай Батьківщину милу...»

Осине жало війни…

Ті оси – малі та злючі!

Іде новоявлений ДУЧЕ –

Прийомний син Сатани.

Зміїні зуби війни…

Ті змії – не змії… Лихо!

Сидить і чекає тихо

Прийомний син Сатани.

Сімнадцятий рік він жде, 

Сімнадцятий рік чекає…

Кара Божа гряде –

Цей карлик напевне знає.

Він згине колись – зажди, 

А натовп іншого прийме…

Із серця він жала не вийме, 

Зміїні зуби біди.

Росіє, дика й страшна, 

Покидьків-«геніїв» родиш?

Твої злиденні народи

Знають одне – ВІЙНА.

Вони зростали в тюрмі, 

Вчилися там брехати…

Відтак – помалу конати

З окрайцем хліба в сумі.

За батька – черговий вождь, 

За матір – табірна лайка…

Усім – каламутна пайка,

Зі снігом – холодний дощ.

Шмагає наглядач так, 

Що шкура репає чорна…

У мізках – білим попкорном –

Розтрушує переляк.

І десь на денці – ДУША.

Вона розпросторює крила…

І той, кому це під силу, 

У мандри нові руша.

***

Коли Чечню трощили росіяни, 

Європо, ти байдужою була…

Прибутки рахувала і цвіла, 

Тебе не турбували тії рани!

Тепер – жахливо! – Сирія розбита, 

Її бомбили Путінські «орли»…

Он біженці з-за моря припливли, 

А ти – тремтиш… І не така вже й сита.

Вони, мов сарана, усе з’їдають, 

Найперше – твої цінності змели…

«Піарщиків» до біса розвели –

Про т о л е р а н т н і с т ь нам розповідають?!