Чужі-рідні очі
І всі з’являються якимись напівпримарами,
Приходять з осінню, дощами, хмарами.
З кріпкою кавою, цигарками у кишенях,
З вітром в долонях і зорями в жменях.
Й ти відразу починаєш багато говорити,
Й давно відмерлі клітини починають знов жити.
Звісно, з’являться нові фото, нові цитати,
Ну й ти свято віриш що знов забуваються втрати.
Забуваються минулі "найближчі",
Крають душу на клапті цитатами з книжки.
А з ними без часу й, навіть, без меж,
Але ти дивишся в очі й нікого не впізнаєш.
Якось так вийшло, найрідніші не забуваються.
Хто падав разом, разом і підіймаються.
Говориш багато, посміхаєшся, якось раптом доходиш до межі -
Дивишся прямо в очі й не впізнаєш їх.
такі щасливі.
такі чужі.