Гора
Думки – мішок із камінням
(хтось, дума, дорогоцінним, а хтось – наріжним),
звалив на рамена і тягнешся вгору…
Гупає глухо камінь об спину,
давить на плечі, підгинає коліна...
чим стрімкіший підйом, тим все важчий тягар…
Кам’яніють від ноші втомлені ноги, поясниця і руки,
здається, немовби, вже сам - горе тяжкого каміння, що
пнеться, - камінь на камінь, - на гору каміння,
саме себе душить, б`ється ребра об ребра,
викрешуючи іскри під зав’язкою горла, що
жадібно ловить скупеньке повітря…
Напевно вже час розкидати каміння…
розв’язатися… під ноги тим, хто гарує позаду…
хай понесуть і мене укупі з собою –
горою-у-гору, горем гори…
