Між сніжинками

напевно так писати не можна

У ту зимову ніч сніжинки

падали дуже дрібні,

Але густо, тож вкривали ялинки,

Й все, що росло надворі.

А падали вони занадто швидко,

То ж раптом зацікавило мене –

Летять вони до нас звідки?

І хто ж їх малих так жене?

Я очі підняла до неба,

І подивилась у висоти темну печаль...

...і несподівано для себе –

легко піднялась у небесну даль.

Ледве злякалась, бо політати

Понад страхи хотілося мені,

Поміж сніжинками я почала ширяти,

Й була близькою до зорі...

Та страшно стало – яка я невагома,

Та легкість, й щастя вразили мене,

Я стала вся якась чудна й казкова,

І радісно піднесла руки до небес...

А коли подивилася до долу –

То зрозуміла, що ще досі на землі –

Я просто задивилася угору,

Піднятися туди вдалося лиш душі.

31.12.2006