Старий вірш
Старий був вірш. Старий він був. Старий.
Такий незвичний і такий дівочий...
Шуміла близько синя річка Стрий.
Шуміли вірші. Втомлювались очі.
Високий замок голову підняв,
Старенька церква мінилася світлом.
Зимовий вітер люд міський ганяв,
Зимовий настрій знов гуляв над світом.
І білий вірш - як вулиці міські
Стрибав строфами і куняв на ритмах.
Його рядки - хиткі і нетривкі.
Його слова заплутані у римах.
Та що казати? Він такий старий.
Такий старий, і, певно, геть дівочий...
Шуміла поряд синя річка Стрий.
Вечірнім Львовом стомлювались очі.
