10.02.2017 20:07
for all
160 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Іда Морлен

Думки про сучасну поезію

Потрібно набратися сміливості і признатися хоча б собі: я не вмію писати вірші. Я не можу передати словами ті звуки, запахи, емоції, які прагнуть вирватись із замкнутого простору моєї душі.

Не знаю, що це: брак слів чи майстерності орудувати словами. Я вмію бачити прекрасне у незначних, навіть дріб’язкових речах, але не можу виразити це словами, щоб гідно представити ці оголені скарби людям. Прояви прекрасного – мов тінь, що завмирає всього на кілька секунд, і якщо не зафіксувати кожну мікрочастинку – зникає вся чарівність і привабливість, блідне яскравість і затихає невловимий шепіт.

Яким повинен бути він, Неперевершений Витвір Мистецтва, обмежений кількома словами, пронизаний тонким ритмом, що дозволить продегустувати себе одним подихом і викликатиме палку жагу випити ще цього добре витриманого вина?

Я не знаю. Мені не вдалось вхопити Натхнення за край її блідо-бузкової сукні, мені не вдалось оволодіти її смарагдовим подихом, мені не вдалось...

Скільки всього хотілося б увіковічнити на безсмертних аркушах в клітинку: смаки, тонкі ледь вловимі запахи, незвичайне серцебиття від побаченого, почутого, відчутого, пережитого.

Брак слів. Брак форми. Брак ритму. Брак образів.

Якими словами треба тлумачити думку: простими і доступними чи за допомогою цілого ряду образів і асоціацій, часто омодернізованих під ритм життя? Дослухаючись до останнього, виникає проблема поширення, розуміння як твору, так і автора. Безперечно складні абстракції зацікавлюють своєю незвичайністю, проте... всього лиш зацікавлюють. Те, що поза індивідуальним розумінням – відкидають як занадто складне. Люди хочуть розчинитися в поезії, відчути на собі її легкість та безтурботність, а не поринати в напружене переосмислення з першого ж рядка.

Проте… прості римовані слова вже стали неактуальними в наш час. Не хочу сперечатись про творче самовираження кожного, але чомусь не всі тягнуться до сучасників, особливо молодих і талановитих. Я – за інтригу в словах. Я – лиш відлуння сторонніх думок.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 16.02.2017 10:14  Тетяна Ільніцька => © 

Сказати "актуально" - означало б промовчати! Знімаю капелюха!

Річ у тому, пані Ідо, що ГРАФОМАН ніколи не визнає того, про що Ви пишете. Це феномен, який годі пояснити чи збагнути. На жаль... Нині, як на мене, це явище набуло загрозливого характеру, адже завдяки інтернету будь-що можна поширити і розрекламувати так, що це вже буде нагадувати лавину віршованого непотребу. Римованки складають нашу буденність... 

Мені здається, цей шлак відпаде сам собою з часом. А в ньому, звісно, знайдуться й алмази... Але жити серед зашлакованого шансону... це таки випробування...

 15.02.2017 12:26  © ... => Віталій Перетятько 

На жаль, Ви праві... Вже просто наболіло... 

 14.02.2017 14:07  Віталій Перетятько => © 

Чудове есе!
Тисячі римувальників оголошують себе поетами...