11.02.2017 01:48
для всіх
200
    
  2 | 3  
 © Роман-Мтт

Вісник

Вісник

один світ - один колір

Спостерігач, вдягнутий в довгий плащ з мішковини, стояв закинувши голову догори посеред височенних конусоподібних брил піщанику. Повільно і нечутно крізь суху приземну куряву піску до нього підійшов так само вдягнутий служитель, тільки з золотою застібкою на плащу. Їх можна було відрізнити ще за посохами. В Спостерігача був простий дерев’яний дрючок, відполірований часом та пилом, з металевою насадкою на нижній частині та в декількох місцях обкручений старою шкірою. А в новоприбулого, на верхньому кінці майже такої палі, була емальована чорна насадка у вигляді кулі. Жрець підійшов до Спостерігача і теж задер догори голову.


– То як там, Спостерігачу? Вісник досі не стрибнув? – спитав спокійно жрець.

– Ні, Верховний. Збурення велике – зворотнім потоком відносить назад – на верхівку, і там ним крутить.

– Це може нам завадити. Він вже третю добу там. А що кажуть наші синоптики?

– Синоптики кажуть, що електромагнітне збурення має припинитися сьогодні. Але це вони казали і вчора.

– Він має стрибнути – третя доба добігає кінця. Якщо він не стрибне і не розіб’ється, то ми матимемо певний клопіт. Може він не хоче стрибати?

– Верховний, я не вважаю, що він аж так сильно переживає за своє життя: те що має розбитися – рано чи пізно все одне лусне і розторощиться. І він це знає. І я знаю, що нам важливо, щоб те, що залишиться після нього, було живе, а не скам’яніле. Третя доба від початку процесу, а воно ще в ньому. За це переймаюся: чи встигнемо?

– Сподіваюся. Чергуй сумлінно: як він розіб’ється, то відразу капсулу – до інкубатору, а рештки – до колумбарію. Церемонія – то все потім, як капсула буде в нас і в безпеці. В тебе все готове для транспортування?

– Так, все готово – вже третю добу все і всі тут. Навіть додаткова команда, в резерві. Ми підготувалися для цього як найкраще, Верховний, але він – досі не розбився.

– То добре. Я сподіваюся, що твої старання не минуть дарма. Може…


Раптом обидва служителі культу побачили маленьку цятку, яка стрімко наближалася до них: очі їх хижо засяяли, роти залишилися відкритими, не домовивши чергову фразу, ніздрі роздулися від очікування і напряглися так, що на них стало видно мілку капілярну сітку. Чорна крапка стрімко наближалася, став чутний звук падіння, і він наростав. От вже можна розрізнити частини тіла: руки охопили притиснуті до тулуба коліна, бовтається голова, час від часу розвивається на ній волосся, від тіла відлітають маленькі розпечені частинки – Вісник почав розсипається ще в повітрі.


Ге-е-еп!!!


Навколо місця де стояли жерці, здійнялася купа пилу. Пісок став стіною і почав повільно розпливатися в боки. Спостерігач зі своїм простим посохом стояв один. Верховного десь не було. Лише його посох з емальованою кулькою на кінці лежав поруч. Спостерігач відкинув свою палю, присів і почав розгрібати купу черепків, що диміли в нього під ногами. За півхвилини від дістався до великої глиняної капсули, що теж диміла, приклав до неї руку і стурбовано закричав:


– Всі до мене – капсула жива! В нас є живе яйце – ціле і неушкоджене!


Десь збоку, з-за найближчого конусу вискочили з десяток жерців і підбігли до нього.


– Беріть його і несіть обережно – інкубатор має роботу, а ми маємо продовження нашого існування. І не баріться! – владно виголосив він.

– А де Верховний? – спитав хтось з команди.

– А Верховного час ретельно збирати резервній команді кур’єрів – він вирушає в колумбарій, на жаль, – сказав Спостерігач і підняв посох з емальованим чорним набалдашником в вигляді кулі і посміхнувся. Жерці завмерли, дивлячись на Спостерігача. Той стояв і посміхався розглядаючи чорну кульку. Але оговтався, оглядівся і промовив суворо:


– І рештки Вісника не забудьте віднести туди ж. Я збентежений: в нас свято і подвійний траур. Але так вже сталося – життя головніше, працюйте і дбайте про життя, – задумливо завершив він, знову розглядаючи чорну емальовану кулю на верхівці свого нового посоху.


Після чого взяв край плащу і обережно протер кулю, що відблискувала у його налитих брунатною рідиною очах.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 11.02.2017 08:11  Каранда Галина => © 

класно.

цікаво.

фраза "Верховного десь не було" трохи ранувато)

чесно кажучи, я не до кінця зрозуміла: це був попередній зговір з вісником, чи удар "металевою насадкою на нижній частині" посоха?:)) 

Дуже люблю короткі оповідання. Та знову ж таки - дуже цікавий світ і хочеться більше про нього дізнатися. прямо хоч серію в серії пишіть: світ піщаний, десяток оповідань, світ жовтий, десяток оповідань....