23.02.2017 18:48

для всіх

143

1 | 1

 © Олександра

Монолог Повітрулі

з рубрики / циклу «Душа Повітрулі»

Холодом доторкнися моєї руки, 

Вітре мій любий, що тихо літаєш у горах, 

Не зупиняйся ні миті, забудь про мене; лети, 

Я залишаюсь у місті, відкинувши спалене вчора.

Я так давно загубила себе і згубилась в собі, 

Крила шукала, лиш зараз збагнула: не варто.

Знай: я лишу цю старезну душу тобі, 

Буду слова твої знов повторяти, як мантру.

А трохи далі, на відстані днів і ночей, 

Там, де моря зустрічаються з вимитим небом, 

Я не підніму на тебе вже власних очей.

Я ж... танцювала йому, вже давно не для тебе.