28.02.2017 17:09
Без обмежень
70 views
Rating 5 | 5 users
 © Липа Ольга - Душа Українки

Від Кавказу до України

Картина "Південний Кавказ". Олія. Автор - Ольга Липа

 

Варвара Радченко була гарною дівчиною, такою, в яку, як вона неможливо було не закохатися, а той, хто одного разу торкнувся цього пекучого і чистого погляду, був приречений пам`ятати її завжди, і у таємниці, у надії кохати!




Пізніше, Дар підкорювати серця, і проникати у Душі, дістанеться її внучці Руслані, гарячій, як степове сонце, чистій і непорочній, як юний світанок! А потім до її внучці і так до кінця часів, подібному до того, як південний Полтавський вітер, благословляє розквіт стиглих і запашних вишень лише через покоління весен.




А тому, послухаємо дане оповідання, з вуст самої Руслани!




***




"Ця історія тягнеться від гарячих гір Південного Кавказу, до незайманих і диких степів України. Йшов 1953 рік. Багато хто ще не оговталися від поневірянь і мук Другої Світової війни. Голод, сльози вдів і матерів, ще застилали очі, і заглушали веселі мотиви українських пісень. Моїх прабабусю Федору і прадіда Петра, розстріляли ще "червоні", до війни, розстріляли, як і багатьох тоді представників дворянства, і поборників Православної Віри. Адже на переконання "червоних" Бог був тільки один, і звали його Й. В. Сталін! Вони напористо і ідейно йшли до комунізму, основною ідеєю якого було відняти гроші, життя у багатих і благородних, і зрівняти всіх! Але ні в якому разі не піднятися до рівня більш успішних оточуючих, а лише за своєю подобою, тобто понизити інших ворожих, до власного морального, інтелектуального і матеріального рівня. Але, як відомо, коли до влади приходять плебеї, проливається багато крові, багато бід чекає Благородство і чесноти!




Але оповідання моє неодмінно про кохання!!! Чисте, світле, ніжне і дуже-дуже гарне! Варвара була молодшою з п`яти дітей, які залишилися сиротами, по великій жорстокості і несправедливості Сталінського режиму. Її краса і чесноти, наповнювали серця друзів і рідних радістю. Її чорне, кучеряве волосся, розвівалося на вітрі, ніби крила Ангела в тіні, і в них так красиво відбивалося сонце, коли вона бігла в степ, босоніж, зустрічати Полтавський світанок! Самий милий світанок у всесвіті! Непокірна і горда Душа Варвари, не погоджувалася ні на що, крім істинного кохання, вона не знала, чи існує таке, але її горде і гаряче серце не приймало нікого навколо. Хоча істинно, в ті далекі, і важкі часи, прожити було легше людям сімейним, ніхто не міг підкорити Варвару, ні гроші, ні стати, ні благополуччя, ні кільце на пальці.




Багато чоловіків хотіли потрапити у ії мрії, але там не було нікого, крім істинної Віри, сонця, неба, степового вітру і її улюблених сестер. Вона гралася з сонячними променями і ніби перетворювалася в єдину тінь з світанком, виноградною лозою, запашною і чистою росою України!




Але у житті трапляються такі речі, яких не можна уникнути, вони, як вітер, який буває таким сильним, що розвіє будь-які, навіть самі тугі і непокірні коси, напевно, це і є кохання.




***






Південні схили Арарату дарували гарячий і п`янкий аромат маків і ромашок, гірські джерела кипіли й вирували, тамуючи спрагу. Варвара сиділа притулившись плечем до того, хто все-таки зміг завоювати її серце і назвати дружиною. Мій дід Андрій, був людиною успішною, архітектором, відомим і шанованим на території колишнього СССР. Захоплювався поезією, математикою, фізикою, хімією, був чудовим винахідником, а які він писав вірші і прозу, його листи до бабусі, через багато років, ми перечитували з тінню глибокого захоплення і віри!




До речі, як моя бабуся виявилася у Вірменії, ніхто вже не пам`ятає, та й вона ніколи не розповідала.


Незабаром у них народився син Василь, мій батько! Чудовий і жвавий малюк, з кучерявим волоссям і чорними, як ясна Полтавська ніч на зоряному небосхилі очима. Але кавказький профіль з дитинства видавав тіні гір Арарату у його крові.


Це було справжнє кохання, міцна та дружна сім`я. Але в історії цієї любові, що зв`язала три долі воєдино, було багато таємниць, прірва недомовленого і невідкритого. Коли маленькому Василю виповнилося 9 місяців. Варвара виїхала з Вірменії, взявши дитину з собою. Чому це сталося тепер ніхто не дізнається ніколи. Як сталося так, що Андрій не зміг або не захотів її зупинити теж залишиться таємницею, при житті вони не хотіли її розкривати, а потім забрали з собою в кращий із Світів.

 




***



Варвара повернулася з сином у Полтаву. Тінь печалі ще довго не покидала її горде і чисте, дуже красиве і дуже сумне обличчя. А очі ніби плакав без сліз. Хвилі Дніпра ятрили її серце, коли вона пригортаючи сина до грудей, читала найніжніші та найпрекрасніші, ласкаві і повні кохання листи від людини, який розбив її серце. Варвара любила всіх людей, її Душа була така велика і чиста, що вона могла ощасливити всіх навколо, і зігрівати їх теплом. Племінники любили її більше власних матерів. Тому що відчували її гаряче і добре серце, повне Благодаті. Але видно було, що-то на світі, чого пробачити вона не могла. Довгі роки вона читала ці листи, але ніколи не відповідала на них. Через п`ять років вона зустріла людину, яка ніби відігріла її серце... Хоча може не до кінця відігріла... Високий, ставний, з добрим і ласкавим поглядом шахтар з Донбасу. Переїхав у Полтаву в пошуках кращого життя, взяв її за руку і вже не відпускав ніколи. До самої смерті, він її дуже любив. До останнього подиху називав її Варечкою, і ревнував, як молодик! Жили вони весело і щасливо, а іноді, до них приходив чоловік у білому костюмі і елегантному капелюсі, він сидів на кухні і пив чай, а дід Григорій у ці миті, сідав на коня і їхав далеко у степ. І плакав разом із дощем, вітрами, і степовими баченнями старовини. Дід Григорій пережив Варвару на 6 років, чи було це життя, після неї... складно сказати, всі ці роки він сильно пив, страждав, кликав її ночами, і повільно помирав! Я вірю, вона його теж любила. Він став кращим батьком для Василя, батьком, про який можна було тільки мріяти.





А Андрій продовжував писати Варварі листи, все життя писав листи у нікуди. Вона їх читала, зберігала, і не відповідала ніколи. Пізніше, пішовши на заслужений відпочинок, Андрій переїхав на Полтавщину, і доживав свій вік, тихо і покірно, з почуттям провини, яка так і залишилася таємницею, поруч з сином, і тієї, яку так і не зміг забути.




Пізніше, коли Варвара померла, дід Григорій розповів батькові, що той інтелігент в білосніжному костюмі і капелюсі... він і був рідним батьком Василя. Бабуся, іноді дозволяла йому побачити найдорожчу людину на світі, сина первістка, якого він охороняв і оберігав все життя, завжди був поруч. Але не міг обійняти його, поцілувати, потріпати по плечу, похвалити за успіхи, дати пораду. Він все життя дивився на сина, ніби через скло. І це наповнювало болем його батьківське серце, який розпинав його все життя. Ось так ми платимо за свої помилки. Вона його так і не пробачила, а він її так і не забув. Образити можна за одну хвилину, але іноді всього життя не вистачить, щоб пробачити. А у мене її вдача" - закінчує свою розповідь Руслана.




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 01.03.2017 15:40  © ... => Юрій СЛАЩОВ 

Доброго здоров`я, Юрію!!! Вірно, Доля... бувае дуже складно ії зрозуміти!!! Дякую!!! Нехай наша Вона нам усміхається!!! 

 01.03.2017 14:29  © ... => Тетяна Ільніцька 

Щиро дякую, пані Тетяно!!! Мені дуже приємна Ваша одностайність!!! Так, живе Великий Дух Предків у наших Душах, у нашій крові, у традиціях, Вірі. Бо нація, яка не вшановує пам`ять предків, перестане існувати тому що вони забудуть хто вони є... Тому дуже важливо зберігати нашу спадщину у живопису і літературі...


І в національному одязі...


А мою донечку, звати Неонилою (Нилою)... Нехай Варюся і всі наші діти будуть щасливими!!!

 01.03.2017 14:02  © ... => Надія 

Щиро дякую, дорога Надіє!!! Мені дуже-дуже приємно!!! А моя героїня - біла моєю рідною бабусею...Світла їй пам`ять...

Щасти Вам, Любові, і Усіх Благ!!! 

 01.03.2017 12:10  Юрій СЛАЩОВ => © 

Вітаю,вас, Олю!

Складно судити чужі вчинки, коли у своїх не знаходиш виправдання. Ми прощаємо, коли любимо. І коли багато разів доводитися прощати - перестаємо любити. Любов живиться добром, а не обманом... На собі випробував... Хоча, можливо я і не правий...

 01.03.2017 10:35  Тетяна Ільніцька => © 

Цікавий твір, пані Олю, написаний у манері, яка дещо нагадує "народний сказ" - просту усну оповідь. Зараз таким наративом майже не користуються, а шкода. Колись, особливо у 19 ст., він був поширеним в українській літературі, згадаймо хоча б Квітку-Основ`яненка чи Строженка. Добре, що Ви повертаєтеся до цієї традиції!
Мені особливо імпонує героїня оповіді, бо моя менша донечка теж Варюся))))) 

 28.02.2017 23:57  Надія => © 

Чудове, дуже захоплююче оповідання. Скільки образів, ніжності, жалю... Як важливо зберегти свої почуття. Образу важко пробачити, якщо взагалі можна це зробити. Ваша героїня була гордою жінкою, котра знала собі ціну. ***Дякую за розкішну роботу! Хай щастить! 

Олю, Ваша картина чудово доповнює оповідання! Ви - молодець! 

 28.02.2017 23:10  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Щиро Дякую, ось і я про теж, шановний Олександре Михайловичу... Образити легко, а пробачити можна не все, настільки, щоб продовжувати бути разом...

Щасти Вам и нам усім..! 

 28.02.2017 20:25  Панін Олександр Мико... => © 

Чудове оповідання.


часто ми раді пробачити, але
не "пробачається!" Може не доводити
до необхідності "пробачати?" 

Публікації автора Липа Ольга - Душа Українки

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо