Маленьке щастя
Дайте мені трошки щастя, щоб все у нас з Мрійницею вийшло принаймні на половину від того чого ми очікуємо.
Ах так треба розповісти цю історію. Я Романтик вона Мрійниця і я її люблю. Так люблю. Розпочалось все звичайною перепискою Вконтакте. Але слово за слово це все переросло в симпатію, шалену, наймовірну, безграничну! І я закохався.
Вона любить ввечері сидіти на підвіконні і дивитись десь туди в далечінь. Де він чекає на неї.
А він в свою чергу сидить також у вікна і тримає чашку запашної кави, смакуючи її і з кожним ковтком невже це сталось невже знову закохався, це ж смішно два дні переписки в мережі.
Останню ніч вони зовсім не спали, говорили по телефону. Посвятили повністю одне одному. Це була їх перша розмова. Але вже через кілька десятків слів вони зрозуміли. Що неможуть одне без одного.
Так їх розмова затянулась на 10 годин!
Так багато, але дійсно це для них обох були найкращі кілька годин за останню сотню сумних, одиноких ночей провеених у сльозах або в стані близькому до грані життя і смерті, грані суїциду.
Ось так їх голосочки переплелись у розмові, і ось уже за кілька хвилин вони спілкуються як давні друзі. За годину як люди які все своє життя хороші друзі. А через 2 як закохані які вже зустрічаються кілька місяців, а то і рік!
Ось таке їхнє маленьке щастя. Просто знати, що десь там далеко є людина, яка тебе цінує по достоїнству, якій ти потрібний, яка тебе любить.
А на рахунок планів вони рахують дні, години і хвилини до зустрічі. Бо їм просто хочеться дивитись одне одному у прекрасні зелені закохані нчі. Потриматись за руки. Їй покласти свою голову на його сильне плече, а йому почути цю голову у себе на грудях. І провести години цілуючись, тримаючись за руки, і доводити одне одного до екстазу лише поглядом.
м. Переяслав-Хмельницький, 8 грудня 2010
