Маленьке щастя
А дівчинка шукала просто неба
У зорях, що світили їй з небес,
Маленьке щастя - більшого не треба -
Коштовніше, ніж тисячі чудес!
А вечір розливав терпкі парфуми
І обіцяв повести в сад із мрій!
Та тільки сумували ніжні струни,
Бо дівчинка благала, щоб був мир.
У неї татко на війні зостався
І більш її не стріне оченят…
За хмару місяць слізно заховався...
А скільки в світі плаче янголят?!.
Ох, люди, люди, що ви наробили?
Серця дітей понівечили враз…
Ви теж колись і вірили, й любили...
Чому ж у вас все зараз не гаразд?
А дівчинка стояла і молилась,
Щоб інші діти батька обняли.
В цей час на небі зірочка з’явилась -
І в мить у неї очі зацвіли…
Татусю, тату, таточку мій любий,
Я скучила, ти ж знаєш, за тобою.
Той день трагічний… рік пішов вже другий…
І хмуре небо гримнуло грозою.
Стояла і дивилась просто неба,
Життя доросле так не зрозуміле:
Чому одній людині є потреба
Вбивати іншу?!. Знов лице змарніло…
І очі вкотре підняла до Нього…
Просила миру дівчинка у Бога…
