Сльози щастя
І ось черговий вечір. І ось чергова солона сльоза, тече по її щоці. Та це не сльози, горя і не сльози смутку. А сльози щастя. Чому щастя. Вперше за довгий час, хтось витирає з її щічок солоні сльози, ніжно цілує, і ніжно шепоче безмежно кохаю.
Це все він. Він? А хто він? Він просто і безкорисно продовжує кохати, терпіти її істерики, заспокоювати, і кожного разу ніжно поглинати її у свої обійми, витирати з її заплаканих очей солоненькі сльозинки. Так було і цього разу він витер з її щічок чергову сльозу і просто сам собі не міг зізнатись що плаче. Ні це просто щось потрапило в око. Такі думки у нього в голові.
Вона перестала плакати. І просто притулилась до нього, він її обняв руками і лунає такий діалог.
- Чого ти плачеш? Запитався він.
- Просто. Відповіла вона.
- Ні це не так!
- Ну можливо.
- Не плач, твої оченятка занадто прекрасні, щоб плакати. Твої щічки занадто румяні, щоб по них текли солоні струмочки твоїх сліз, і рученятка занадто ніжні, щоб витерати їх.
- Я плачу від щастя.
- Дурненька ти моя.
- Я ідіотка, навіщо я тобі така?
- Ні не кажи так! Це я придурок.
- Ні ... Він не дає її договорити, палко поцілувавши.
Після поцілунку вона кладе голову йому на плече. І промовляє!
- Я щаслива.
- Я також.
І як по його так і по його щоці тече сльоза щастя.
м. Володимир-Волинський, 27 грудня 2010
