Вівсянка
Хтось коли-небудь варив тобі вівсянку?
Ні, дурнику, та, що заливають окропом і ковтають за п`ять хвилин - не рахується. Я про справжню вівсянку. Про дбайливо додані пів склянки молока і цукор за смаком, про дрібно порізані сухофрукти чи свіжі яблука. Про десять хвилин кипіння на малому вогні, аби не збігла. І про ті п`ятнадцять, за які вона встигає вистигнути до потрібної ідеальної температури.
Ні? Я так і думала.
А знаєш чому? Бо вівсянку варять лише по-справжньому рідним людям. Бо вівсянка - це вже серйозний крок. Її треба заслужити. Сам подумай, кожен може набрати номер доставки суші чи тістечок або замовити круасани в магазині. А хто заради тебе прокидався на годину раніше, прибирав сліди вчорашніх веселощів і свинарник у вітальні? Хто ставив чайник або діставав турку і обережно, аби часом тебе не збудити, зачиняв двері до кухні?
Хто варив вівсянку, ну ж бо?! Ніхто.
Бо ти цього, мабуть не заслужив.
Або люди були не ті.
Або світ став якийсь не такий.
Але ж у ньому все ще є я - людина, яка хоче закохатися і варити вівсянку на сніданок, є ти - людина, яка буде ту вівсянку із задоволенням наминати.
В чому ж тоді проблема?
