Я дам тобі пігулку
з рубрики / циклу «стіхо»
В мене є чарівні пігулки, Їх регулярно треба приймати:
Першу приймаєте прямо зараз, другу – як настане потрібний час.
Першу треба довго жувати: розтерти її зубами, до болю у щелепах
На кашицю гомогенну, щоб стало наче пюре, потім запийте літром вина.
Що буде далі? Не знаю, бо чесно кажу – в кожного свій тип реакцій.
Буває, якщо одним словом, по всякому, і симптоми одужання
В кожного різні, не повторюються, не піддаються статистиці.
А на другу пігулку, як прийде час, треба просто дивитися:
Довго, вдумливо і прискіпливо розглядати структуру поверхневого шару,
Поглядом протираючи отвір углиб моноліту кальцію карбонату,
Шукати там якийсь зміст, поки не зрозумієте, що там лише білі стіні,
І все писане чорною фарбою одлетить, обсиплеться, зникне
До останньої риски, до останніх штрихів, за миті, не треба чекати років
Водою змиті будуть і потоками винесені в море думок
Людських, мирських, однооких й кульгавих, гарних й плюгавих,
Що потім осядуть на дні і наново стануть суцільним масивом
З яких добудуть вапняк й збудують наново стіни майбутні – прийдешні люди,
Приведені нами, зроблені нами, що завше тут будуть.
То берете собі пігулки? Давайте вже швидше – бо я торгую тут без ліцензії,
Часто ганяє поліція. Беріть, не соромтесь: грошей багато не треба.
Треба сміливість, нахабство і спокій прийняти ці ліки,
Беріть, бо нагоди вдруге пропонувати не буде у мене.
Не розмірковуйте довго, бо я – саме я є ваш лікар,
Але я не чекатиму – я вітер лише: шелеснув і нема мене більше.
І ще одне наостанок – я не продам вам це за рецептом:
Такі правила гри – самі маєте ставити власний діагноз,
Розрахувати дозу і час терапії. Бо вітер не може довго тримати
Одне місце торгівлі, один час дії, довго вмовляти й чекати,
Поки ви зрозумієте. ;)