04.06.2017 23:24
для всіх
195
    
  2 | 2  
 © Олександра

Десь зривались на голос...

Десь зривались на голос...

з рубрики / циклу «Тереотично»

Десь зривались на голос гудки, телефони й сирени.

Десь боліли годинники й бився в тривозі весь світ.

А отут, в мене в серці, на власній смертельній арені

Ти уперше промовив коротке й невинне "Привіт".


Що ж, привіт. Сотню років на тебе чекала.

Але ти, там, далеко, цього іще навіть не знав.

Мабуть, просто зірки десь не так в небесах пролітали, 

Або ти просто Долю свою саме вчасно писав.


І тепер, коли серце і розум готові до залпу, 

Коли небо й земля обривають на плечі дощі, 

Я тримаю в руках ту єдину обірвану мапу, 

У якій намальовані траси твоєї душі.


Хай зривається голос. Хай шум перекриє легені.

Я не впущу тривогу душі у наш втомлений світ.

Ти пробач, ці смертельні бої - не для мене.

Я лиш хочу почути хоч раз твоє тепле "привіт".

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 05.06.2017 00:08  Панін Олександр Миколайович... => © 

Почути "привіт",
то велика Розкіш,
особливо, коли
Життя підштовхує
Лише до смертельних боїв.
Досконала поезія.