18.06.2017 02:37
Без обмежень
150 views
Rating 5 | 6 users
 © Борис Костинський

Найзаповітніша мрія

У моєму дитинстві і юності багато однолітків мріяли стати космонавтами або полярниками, або ж, у найгіршому разі, директорами м`ясних магазинів. Я ніколи не літав у хмарах - моя заповітна мрія була простою до примітиву - я жадав, щоби у нас в квартирі був теплий санвузол. Забігаючи далеко вперед, скажу, що ця мрія в повному обсязі здійснилася лише 25 лютого 1994 року - в день нашого з дружиною приліту до США... Але зараз я не буду про Америку. Я хочу розповісти вам про моє життя в 60-70-х роках минулого століття.

Отже. З Остерського пологового будинку мене принесли в однокімнатну квартирку в чотириквартирному одноповерховому будинку по вулиці 1-го Травня. Поруч стояв інший, точно такий самий будинок, а двір у цих будинків був один. У дворі було: 4 смітника, 5 нужників і 5 сараїв, в яких сусіди тримали трьох свиней і одну корову. Вода була в колонці в 50 метрах від нашого двору. Квартири в будинках мали пічне опалення. Само-собою, що ні про які ванни та унітази в цих будинках і мови бути не могло. Але ніхто від того не панікував і не колотився - так жила тоді АБСОЛЮТНА більшість людей в СРСР.

Мої молоді читачі можуть запитати: а як же милися люди в таких умовах? Ну, ось про це я і хочу розповісти детальніше.

До 10 років мене мили на кухні біля грубки. Процедура була простою - в суботу або в неділю бабуся кип`ятила відро і дві великі алюмінієві каструлі води, мене ставили в балію і мили. Цієї води цілком вистачало на всі потреби. Після досягнення мною 10 років, на сімейній раді було прийнято рішення, що я вже цілком дозрів для походів з батьком в Остерську міську лазню.

Остерська лазня була побудована на початку 20-го століття на гроші, зібрані єврейською міською громадою. Цей факт зафіксовано в історії міста. Лазня являла з себе приземкувату будівлю барачного типу з маленькими, зафарбованими білою фарбою вікнами і кочегарнею, що прилягала до будівлі ліворуч від входу. Лазня працювала три дні на тиждень: з п`ятниці по неділю. На великі свята радість помитися надавалася радянською владою і в додаткові дні.

В холодну пору року у лазні завжди було повно людей. Щоб потрапити до помивочної, ми чекали з батьком не менше години в черзі, яка завжди гнітила мене мерзотними запахами. Мужики, що сиділи в коридорі, смерділи поганим тютюном, нафталіном, потом та перегаром. Але діватися було нікуди - ми сиділи і чекали урочистого виходу горбаня-банщика Петра (Петро став горбанем в дитинстві, впавши з даху хати на землю), який оголошував: "Хлопці! Є два шкапчика. Заходьте!" Ура! Ми входили в передбанник і окупували звільнену шухлядку для речей. Долівка в передбаннику завжди була брудною та холодною і шльопати по ній босими ногами було бридко. Шльопки-"в`єтнамки" у нас з батьком з`явилися тільки десь в середині 70-х, а до цього ми ходили "як усі" - босоніж.

По дорозі в помивочний зал ми з батьком витягали з ванної, наповненої водою з крутою хлоркою, пару алюмінієвих тазиків і пірнали в жаркий рай помивочної. А вже там... О, це було розкішно! Вода, багато гарячої води і пари! Процедура миття була наступною: ми знаходили місце на топчані з мармурової крихти, прилаштовували наші тазики з мильницями і мочалками, і починали кайфувати. Спочатку слід було піти до одного з двох кранів і наповнити таз гарячою водою. Потім, приладивши цю річ на топчані, потрібно було занурити віхоть у воду і намилити її шматком мила. Про мило - кілька окремих слів. З-дебільшого, ми користувалися "Суничним" або ж "Дитячим" (14 коп. за штуку), але дуже багато мужиків в ті роки милися "простим" "Господарським" милом - найдешевшим з усіх існуючих, чий вигляд не змінювався з часів Громадянської війни: сірий і смердючий брусок. Шампунь з`явився в нашому побуті десь на початку 70-х, а до цього голову ми мили тим самим милом. Голова потім страшенно свербіла, але... Спасибі КПРС і за це! Як я вже сказав, на початку 70-х радянська влада ощасливила нас шампунем "Івушка". Це було звичайне рідке мило зеленого або жовтого кольору із запахом мерзотного одеколону. Пляшки цього шампуню були зі скла і горбань-банщик постійно лаявся на тих, хто проносив цю біду до помивочної: "Розіб`єте мені, а люди собі п`ятки поріжуть! Милом мийтеся - не пани!"

Трохи пізніше в місцевому універмазі став продаватися (по блату, ясна річ) ризький шампунь "Бурштиновий". Це було вже просто атас! Бляшаний тюбик з приємно пахнучим, бурштинового кольору вмістом. Вже на початку 80-х з`явилося сирійського виробництва мило німецької фірми "Fa" і тієї ж фірми - шампунь. Після цього ми зрозуміли, що якість нашого життя досягла абсолютного апогею - бажати ще чогось більшого було вже просто непристойно... Але я забіг далеко уперед - давайте повернемося до остерської лазні початку 70-х років.

У чоловічому відділенні (ексклюзивно!) була парна з вологою парою (російський стиль). Я туди ніколи не ходив - ставало погано, а батько завжди робив по три 10-хвилинних заходи. Парився він березовим або дубовим віником. Ці віники він варганив в літню пору і сушив їх на мотузці, розтягнутій на горищі нашого будинку. У багатьох мужиків були такі ж самі віники і вони вихвалялися один перед одним якістю і запахом їхніх банних помічників...

Крім кранів з окропом і холодною водою, в помивочній були два души. До душу завжди стояла черга і помитися під ним вдавалося не дуже довго: "Годі, пацан, іди вже до батька!" Ну, пару хвилинок радості - теж щось...

Після миття майже всі мужики і баби (у жінок було відділення в лівій частині бараку) сідали в коридорі "відійти". До середини 70-х років там був буфет, де продавалося пиво на розлив і іноді (у свята) - пляшкове. В асортименті цього ганделика (так остряни називали питні точки) були плавлені сирки "Дружба", круті до чорноти жовтків яйця, ковбаса "Краківська" (дика розкіш, яку майже ніхто ніколи для закуски не купував - ціни були не державні, як у Чернігові та Києві, а комерційні - в два рази вище), консерви "Кілька в томаті", коржики "Зірочка" і цукерки-смоктушки. Батько завжди брав мені пляшку лимонаду "Дюшес" чи "Буратіно", а собі - келих пива. Пити лимонад прямо з пляшки здавалося мені великою крутизною - я був схожий в ці моменти на хвацького штатівського ковбоя, котрий пив загадкову кока-колу в якомусь ендеерівському фільмі за участю незмінного Гойко Мітича...

Вельми часто мужики діставали з кишені "грамульку" або "чвертку" - 250-грамову пляшку горілки. Горілку вливали в кухлі з пивом і через хвилин 10 починали говорити голосно і розв`язно. При цьому всі курили і матюкалися. Коли розмова заходила занадто далеко і посиденьки починали переходити в агресивне русло, то нафарбована буфетниця Марушка вигукувала, витріщивши тупуваті очі: "Ща міліцію викличу! А ну, йдіть до жінок! Бач, розварнякалися тута мені!" Мужики, звичайно, лякалися і швидко забиралися. Якщо ж ні, то горбань Петро підходив і вмовляв: "Хлопці! Товариши! Ну на х*я оце така херня? Помилися, віддохнули - йдіть собі додому... На шо тут таку херню робить? Воно вам треба?.." Бійок в лазні я не пам`ятаю - якось обходилося...

Поверталися ми з батьком додому після миття умиротворені та реально щасливі... Але я завжди думав по дорозі, що як би було класно мати свою ванну - таку, як у маминої старшої сестри, тітки Зої, в якої в Чернігові була гарна сучасна квартира... Візити до Чернігова і миття у ванній були величезною радістю для мене в ті роки. Але про поїздки в гості до чернігівської рідні я розповім як-небудь іншим разом - це велика тема і чималий шматок моєї душі...


22.04.14г.




Рекомендуємо також:

На цьому фото - не остерська лазня, але зала доволі схожа. Баби теж, здається, доволі схожі... ;-)



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 13.06.2018 01:52  © ... => Надія 

Дякую, Надя! Не все, але майже все залежить не від бажання чи небажання людини, а від тих грошей, котрі ця людина має на життя. Щоби зробити в хаті теплий санвузол, потрібна чимала кількість грошей. В нас достатньо грошей з`явилося тільки в США, а в Острі ми все життя жили вельми сутужно. Не бідкалися, але про ремонт квартири та добудову санвузла навіть і мріяти не могли. 

 12.06.2018 20:57  Надія => © 

Гарно написав, Борю. Одного не можу зрозуміти: що це за місцева влада така у Острі? У нас зараз такі зміни відбуваються, що я сама всьому дивуюся. У всіх приватних будинках обов`язково є санвузол. Так, як і в багатоквартирних будинках. Давно, причому. Нічого не можу зрозуміти. Так, в 70-х роках санвузлів в будинках (приватних) не було. Це точно. А вже у 1978 році у нас було зроблене парове опалення, санвузол. Все залежить від самої людини. Під лежачий камінь вода не тече.  

 19.06.2017 12:48  © ... => Георгій Грищенко 

Щиро дякую! 

 19.06.2017 10:58  Георгій Грищенко => © 

Гарна історія. Натхнення Вам! 

 18.06.2017 22:57  © ... => роман-мтт 

Дякую, Романе! Стосовно того, що у лазні не ходять через ріст рівня життя, то це не так. Скажімо, в Острі і нині в АБСОЛЮТНОЇ більшості людей всі зручності - на вулиці. Лазню закрили десь 25 років назад. В місті є приватна сауна у більярдній, але те не для гаретних пенсіонерів. Лазня, про котру я написав, розвалилася і вже відновленню не підлягає. Під час виборів кожного разу хтось з кандидатів обіцяє мешканцям збудувати банно-пральний комплекс, але все те "бла-бла-бла". Влітку багато людей миються у Десні(Остерку минулого року у районі Ніжина отруїли хімікатами і остерський пляжик тепер закрито повністю), а зимою нарід припадає до споконвічних та рятівних засобів - балій та ночв. Так, кількість володарів теплих санвузлів з часів Брежнєва в місті таки вельми зросла, але все рівно це не є масовим явищем. Ні, Романе, не є!

 18.06.2017 22:03  роман-мтт => © 

Шикарна історія. У мене все те саме, окрім проживання в бараку. Як розвалився саюз, то батька перевели до Зп-міста, де знімали хату перероблену зі ще дореволюційної конюшні. Санвузол був в хаті, ванна теж була - але як ємність - поставить хазяї поставили, а воду зробити не встигли. В Зп-місті ходили до бані на Совєцькій - там зара бізнесцентр - народ ваабщє митися в загальних банях перестав. Благосостояніє і комуналка улучшились, виходить. :)))) 

 18.06.2017 18:49  © ... => Ковальчук Богдан Олександрович 

  Будемо щиро сподіватися, Богдане!

 18.06.2017 17:10  Ковальчук Богдан Оле... => © 

Повірте, пане Борисе, ще років сорок – і все докорінно зміниться. 

 18.06.2017 16:15  © ... => Ковальчук Богдан Олександрович 

Дякую, Богдане, за розуміння!
Саме так - наші мрії залежать від обставин, в котрих ми живемо. Ти знаєш, це вельми смішно, але, навіть проживши в США вже 23 роки, я не перестаю ПОСТІЙНО радіти можливості приймати щодня душ, та не ходити на двір до мерзенного нужника... Богдане, але ж в моєму Острі та абсолютній більшості сіл та малих містечок люди продовжують митися у ночвах раз на тиждень(лазні ж бо майже усюди позакривані) та справляти нужду у сральні(вибачаюсь!) десь на дворі... 

 18.06.2017 15:46  Ковальчук Богдан Оле... => © 

Які яскраві й незрозумілі особисто для мене спогади! Дійсно, у кожного в дитинстві була власна мрія, яка, перш за все, ґрунтувалася на умовах, у яких людина жила. Мені вас трішечки шкода, та водночас я радий, що сьогодні у вас усе більше, ніж гаразд. ;-) 

Публікації автора Борис Костинський

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 1 | Знайдено: 4
Автор: Борис Костинський
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Проза життя;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;