16.04.2011 23:46
© Тарас Іванів († 2012)
Хто зі мною
з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»
Я вичерпав весь свій потенціал
І що? Я впав? Та ні, не впав.
Я гепнувся конкретно.
Так боляче й дотепно,
Що декілька вже місяців підряд
Не можу поскладатись у робочий ряд.
Усе безладно хтось розкинув,
В середину фобії підкинув.
Якихось комплексів жбурнув,
А потім все цей гад забув.
І як мені з цим всім боротись,
Ще й на косу не напоротись?
Бо баба ця із нею всюди,
Все лазить, де не просять люди.
І все це було б не так сумно,
Щоб з цього вилізти розумно.
Було би добре знати нам,
Що на верху рішили там.
Може збирати вже валізи,
А ще ж передзвонить до Лізи,
До Каті, Люди, Тані, Гані,
Ще взять з собою якусь пані.
Шо – шо, не можна? От зараза.
Не лізе в голову інакша фраза.
Буду за вами сумувати,
Хорошим духом повернусь до хати.
