01.07.2017 16:32
© Олександра
Ніж
з рубрики / циклу «Акровірші»
Не те, щоб я знала правду... Але я ще знаю час.
І перші слова від тебе давно розділили нас.
Жоржини в обіймах світла так само бояться сніг.
У темних обличчях сонця
Самотність не чує сміх.
Елегії перших яблук давно вже не тішать слух,
Різкий тихий біль у грудях ніяк не захопить дух.
Цілунок дощів у спеку торкнеться мене ві сні.
Еге ж, тебе знову, серце, поранили навесні.
