Лише дощ
І дощ.
Лише дощ.
І більше нічого не треба.
Утомлені струни торкаються мого пера.
У темній воді, в громовицях розпалене небо
Наводило спокій.
Як дивно.
То, може, - пора.
То, може, вже час зупинити нарешті пориви,
Притишити злість і лишити позаду шляхи.
Чекати на когось не варто.
Чекатиму зливу.
Літати не вмію.
Дивлюсь, як літають птахи.
І дощ.
Лише дощ!
І більше нічого не треба.
Це краще, ніж тиша.
Це краще за синій прибій.
Як знов загорнуся в обійми холодного неба,
То знов повертатиму в серце розтрощених мрій.
