10.07.2017 00:12
для всіх
290
    
  1 | 1  
 © Андрій Гагін

Шлях до Небокраю

Шлях до Небокраю Частина 4

Одного весняного дня

В місто сьогодні весна завітала –

сонячні пестощі – щирі дарунки

з відлиском як діаманту-кристалу –

Втіха природи, її поцілунки.


Сонні дерева у сквері, у місті

Вже оживають, розплющують очі.

Їх пробудило жадання первісне;

скрізь у повітрі щось зріє уроче.


Вулиці тут уже стали тісними, 

навіть просторі алеї бульвару.

В гулі автівок, людської рутини

в’януть, тьмяніють веснянії чари.


Втім, відчувалися чари усюди -

радісно, тепло, от-от полетіти.

Не заховатися, всюди здобуде

настрій, ще лагідний, сонця в зеніті.


Днина ясна не тримає на місці

і повертатись Лук’ян не хотів

в офіс тісний у самім середмісті. -

Йшов неквапливо між цих відчуттів.


І мимоволі нестримно хотілось, 

хвильку посидіти, сівши на лавці.

Відпочиваючи, ніби без діла, 

цілей немовби буденних дістався.


Так і вчинив, зупинився, присів.

Тут, у цім сквері, покинув рутину.

Втішливі крила зросли відчуттів -

в мрії свої він летів без упину.


Поруч де взявся патлатий старий;

сивобородий, в новім капелюсі.

Тренчовий плащ вже потерто-блідий, 

довгий, видніють лиш чоботи куці.


Він обережно, повільно присів

і подивився у бік на Лук’яна.

Дивний прибулець з химерних світів, 

Ніби, насправді, це привид, омана.


- Ось і нарешті, Лук’яне, зустрілись.

Певно, здивований будеш украй.

Борг віддавати пора, тому втілю

всі твої спогади про Небокрай.


Серце своє не бентеж, та скорися –

страх, хвилювання провісники істин.

Розповідь ця про твої таємниці, 

сховані глибоко нинішнім змістом…


Подиву хлопця хватило б на трьох –

ніби окропом зненацька облили.

Дід, неквапливо завів монолог, 

бороду, вуса погладжував сиві.


- Вибачте, часу не маю, вже йду, 

годі сидіти, спізнюсь на роботу. –

вставши, ішов і прискорив ходу, 

наче побачив страшенну істоту.


Навіть не встиг перетнути межу

скверу міського, як знов капелюх

перед очима з’явився знайомий:

- Час зачекає, оглянься навкруг?! –


Дід зупинився, обтрушує плащ . –

Краще вернімось туди, де сиділи.

Що налякав тебе, прошу, пробач. –

щиро промовив та зніяковіло.



БЦДСС, 2012 - дотепер

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 10.07.2017 09:41  Тетяна Белімова => © 

Вагома робота! Натхнення!