Медом стікає сонце

з рубрики / циклу «Тому що люблю»

Літнє сонце стікає по стінах солодким медом,

Розмовляє з водою, ховає осінній сніг.

Нас давно розділило глибоке самотнє небо,

Яке нам ще іздавна стелило печаль до ніг.

І куди далі йти - не хотілося більш розбирати.

Все життя було тут, коло літа, на перших дощах.

Знову снилося море. І знову приснились Карпати,

Я шукала цю ж тугу в небесних синіх очах.

Та її не було. І для мене стиралась розлука,

Ніби вітер дмухнув і відчалили перші слова.

Я пізнала самотність. І для мене вона запорука,

Що не зраджу себе, що для себе я буду жива.

Літнє сонце стікає по стінах солодким медом,

Розмовляє з водою, ховає осінній сніг.

Нас давно розділило глибоке самотнє небо,

Яке нам ще іздавна стелило печаль до ніг...