Айва
Це і є осінь. Справжня осінь…Стоїть бідна Айва, тремтить від ніби легкого і ненав’язливого вітерця, але водночас такого дошкульного. Тремтить, бо знає неминучість прийдешнього – незабаром залишиться одна-однісінька, без жодного листочка. Зараз ще тріпочуть, пестяться-граються її дітки, думають, що вітер заграє з ними. Аякже…То він так спокушає, щоб відірвати від материнського лона і закружляти в танку – красивому, швидкоплинному, неповторному…
Альвіна пізно народила близнят. У сорок шість. Пестила-голубила їх як знало серце, як вміла неньчина пелюсткова душа. Парубки виросли завидні. Не було такої дівки в селі, яка б не мріяла отримати собі в пару одного з братів. Мати потайки тішилась, що її розумні і вродливі діти, як кажуть, знають собі ціну – не плуталися з дівчатами, а здобували освіту. Стажування закордоном це теж не виграшки! Але ж, але ж… Настав той час, коли її соколики знайшли собі по пташечці і кожен вирішив звити своє гніздечко… Кінець вересня видався сухим – ні дощу, ні якоїсь тобі росички для годиться. Альвіна, зібравши у вузлик сиве волосся, заходилась перебирати речі у шафі – повно непотребу! Хлопці цього літа не приїхали. Осінь.
Айва розгубила листя і стояла гола-голісінька. Альвіна теж… Розгубила. Але материнське серце чекало нове поповнення в її невелику родину від синочків. Кажуть, осінь щедра…
Київ, 25.09.2017
.gif "{#}")