Мріяння
Десь високо в небі, по бруківці, проїхала підвода, навантажена безліччю льодяників, розфасованих в кришталеві скриньки. Гучно гримнуло, підвода підстрибнула, бо під колесо потрапив чималий камінь, і мільйони льодяників висипались із побитих склянок – задзеленчало в шибки, дощ під сіру фіранку заховав вигляд на висотки, село і Київське море. Град бив нещадно. Через деякий час все дійство стихло. Крізь кватирку війнуло осінньою свіжістю і прохолодою…
Раптом знову в небі намалювались золотим чорнилом невідомі знаки, схожі на стріли, риски і знаки оклику! Грім розігнав думки, що літали в просторі та почали роїтися, бо гримнуло знадвору і в квартирі одночасно. Більше сотні грецьких горіхів розсипалися на великі плити підлоги, породжуючи звуки барабанного дробу. Серед іграшок, помальованих аркушів паперу, олівців, шматочків яблук, переверненої каструлі і горіхів стояла мала господиня, яка нещодавно навчилась ходити і тепер вправно господарює не складаючи рук… Вона слухала гуркіт грому, шум дощу, лупотіння граду і звичайно ж горіхів та щось думала своєю кучерявою голівкою. Їй мабуть мріялось…
Київ, 20.09.2017
